Едгар Райс Берроуз - Тарзан та його звірі. Тарзанів син

й життя дитини, коли б помандрувати по столицях Європи з дружиною лорда Грейстока, як зі своєю коханкою…

Знов він підступив до Джейн. Його лихе обличчя зсудомилось від люті й хіті. Він накинувся на неї, мов дикий звір, і, стискаючи їй горло пальцями, звалив на ліжко.

В цю мить двері каюти з грюкотом прочинились. Роков схопився, озирнувся і побачив кока-шведа.

Завжди маленькі очиці шведа дивилися тепер на Рокова зовсім безтямно. Його нижня щелепа рівномірно рухалась, ніби він щось жував. І він, мовби нічого й не трапилось, заходився накривати для обіду леді Грейсток маленький столик в кутку каюти.

Роков витріщився на нього.

— Це ще що таке? — закричав він. — Як ти насмілився зайти сюди без попередження? Забирайся геть!

Кок підвів на Рокова свої водянисті очиці, безтямно усміхнувся і сказав:

— Я тумаю, вітер швидко тмухати туже! — І знову заходився неквапливо розставляти посуд.

— Забирайся геть, кажу, бо я тебе викину звідси, дурню! — закричав Роков, погрозливо насуваючись на шведа.

Андерссен і далі дивився на росіянина з безглуздою дурнуватою усмішкою, а тоді наче випадково схопився за руків’я довгого гострого ножа, якого мав при собі.

Роков угледів цей порух і, враз зупинився. Потім обернувся до Джейн Клейтон.

— Я даю вам часу до завтрашнього ранку обміркувати вашу відповідь на мою пропозицію, — сказав він. — Якщо ви опиратиметеся далі, то завтра вдень уся корабельна залога буде відправлена на берег. На кораблі залишаться тільки я, Павлович, ваш син і ви. Тоді ніхто нам не заважатиме, і ви станете свідком смерті вашого сина.

Він сказав це по-французькому, щоб кок не міг зрозуміти лихого змісту його слів. Вимовивши це, Роков швидко вийшов із каюти, навіть не озирнувшись на чоловіка, що завадив його ганебній справі.

Щойно росіянин зник, Свен Андерссен обернувся до леді Грейсток — дурнуватий вираз обличчя, що приховував його думки, щез, а натомість засвітився хитрий і осмислений погляд.

— Він тумати, я турний, — сказав він. — Він сама турний! Я знати французька.

Джейн Клейтон здивовано глянула на нього.

— Отже, ви зрозуміли, що він сказав?

Андерссен усміхнувся.

— Еге, я знати!

— І вам відомо, все, що тут трапилось? Ви прийшли мене захистити?

— Ви бути добрий до мене, — пояснив швед. — А він бути зі мною, як з брудний пес. Я вам помагати хоче, леді. Я Західний Берег багато був.

— Але як ви можете допомогти мені, Свене, — спитала вона, — якщо всі ці люди проти мене?

Свен Андерссен знову набув свого звичного вигляду.

— Я тумаю, вітер швитко тмухати туже! Мовивши це, він повернувся і вийшов з каюти. Хоча Джейн Клейтон і сумнівалася, чи кок може їй допомогти, проте вона була йому глибоко вдячна й за те, що він уже зробив для неї. Усвідомлення того, що серед усіх цих мерзотників вона має одного безперечного зичливця, було для неї першим промінчиком надії.

Цілий день до неї не приходив ні Роков, ані хтось інший, і лише увечері Свен приніс їй вечерю. Джейн намагалася викликати його на розмову, бажаючи дізнатись, як саме швед планує допомогти їй, але той знов відговорився своєю фразою про майбутню погоду.

Однак десь пізніше, виходячи з каюти з порожніми тарілками, він ледь чутно прошепотів їй:

— Не роздягатися і згорнути ваші ковдри. Я назад швидко повернусь!

Він хотів був вислизнути з каюти, але Джейн притримала його за рукав.

— А моя дитина? — спитала вона. — Де моя дитина? Я не можу піти без неї.

— Ви робити, що я казати! — насупився Андерссен. — Я вам хоче помагай, отож не треба робити дурне!

Він пішов. Джейн Клейтон сіла на ліжко в цілковитій знемозі. Що їй робити? В її свідомості почали вимальовуватися невиразні підозри стосовно намірів шведа. Чи не буде гірше, коли вона піде за ним?

Ні, навіть із самим дияволом не може бути гірше, аніж із Ніколаєм Роковим!

Джейн клялась собі десятки разів, що не піде з «Кінкеда» без своєї дитини, і все ж послухалася шведа: до пізньої ночі лишилася вдягнутою, а ковдри згорнула й міцно перев’язала паском. Десь за північ у її двері постукали.

Джейн швидко схопилася й відсунула засувку. Двері тихенько прочинилися; на порозі з’явилась закутана постать кухаря. В одній руці він тримав згорток — чи не свої ковдри? Його друга рука звелася в жесті, що наказував дотримуватись тиші, а вказівний палець притулився до губів.

Швед підійшов до неї і тихо мовив:

— Нести це, але не шуміти. Це ваша хлопчик!

Меткі руки вихопили згорток у кока, й мати міцно притисла сплячу дитину до своїх грудей. По її обличчю котилися гарячі сльози радості, вона уся тремтіла від неймовірного хвилювання.

— Ходімо! — сказав Андерссен. — Не можна марнувати час!

Він узяв згорток з її ковдрами, а в коридорі підхопив свій клунок. Потім обережно повів Джейн до борту пароплава. Тут він узяв дитину до себе на руки й допоміг жінці спуститися мотузяною драбиною в човен, що стояв унизу. А ще за мить швидко й спритно перетяв линву, якою було прив’язане суденце, мовчки наліг на весла і нечутно скерував його до берегів ріки Угамбі.

Андерссен веслував так, ніби добре знав місцевість довкола, і коли через півгодини з-за хмар визирнув місяць, мандрівники побачили ліворуч гирло притоки, що впадала в Угамбі. До цієї вузької річки й скерував човна швед..

Джейн Клейтон не давало спокою питання: чи цей чоловік знає, куди він її везе? Вона не відала, що через свої кухарські справи швед