Джон Едмунд Гарднер - Помста професора Моріарті

— Вас я знаю, — помовчавши мовив Шляйфштайн. — Мені також відомо, що ви працювали на Моріарті й були до нього наближені. Побачимо, чи можу я вам довіряти. Отже, ваша пропозиція?

Ембер мав копію списку ювелірних виробів, що мали лежати в сейфі фірми «Фриленд і Син» протягом вихідних днів, з 20 до 23 листопада. Одначе ця копія не давала ні назви фірми, ні її адреси, не згадувались у ній і прізвища леді Скоубі та герцогині Ешерської. Дати також були пропущені.

З виглядом управителя банку, що перевіряє важливий рахунок, Шляйфштайн двічі прочитав цидулу.

— Список коштовностей. І що ж?

— Те, що всі вони якийсь час будуть в одному місці. І, крім них, іще дещо.

— Де саме?

— В Лондоні. Поки що це все.

— Місце доступне?

— Ну, це не те, що зламати ляльковий будиночок, але з доброю командою все можна зробити.

— І ви будете в тій команді?

— Я буду в ній головним.

— Ви — зломщик? Я не знав.

— Я навчався усього потроху. При нормальній організації зможу впоратись.

Не задовольнившись почутим, Шляйфштайн розпитував далі:

— Чому ж самі не займетеся, друже Ембере? Чому прийшли до мене?

— Там дуже коштовні речі, деякі з них добре відомі. Все потрібно сховати у Франції або Голландії. Можливо, в Німеччині, — додав він для більшої ваги.

— Певно, є люди, з якими ви працювали в минулому?

— Багато. Але, коли ці камінці зникнуть, у Лондоні постукають у двері всіх таємних схованок. Ви б могли все це вивезти ще до того, як пропажа виявиться.

— А яким ви бачите розподіл здобичі?

— Левову пайку — вам. Меншу — мені. Решту поділити між членами команди.

— Скільки чоловік у команді?

— Четверо. На дві ночі праці, важкої праці.

— Назвіть місце й дату.

— Вибачте, гер Шляйфштайн. Ви маєте довіряти мені, а я вам. Німець проглянув список ще раз.

— Ви певні, що все це буде там?

— Все буде там. І все можна взяти.

— Поясніть — як?

Ембер вперше помітив жадібний блиск у погляді німця. Пояснював обережно, уникаючи всього, що могло б допомогти тому визначити точне місце.

— Безпечніше, якщо вас буде п'ятеро — вислухавши Ембера, зауважив Шляйфштайн. — П'ятий вестиме спостереження ззовні. Ви впораєтеся з допомогою Франца та трьох інших?

— Залежно від того, що то за троє інших.

— Ви бачили внизу двох німців? Мої люди.

— Бачив.

— Вони й Ще один чоловік, Еванс. Він теж у цьому будинку.

— У будинку є ще один: Веллберн. Він дуже балакучий. І ще, бажано, щоб усі, хто зі мною працюватиме, трималися тісніше.

— З цим ускладнення не буде.

— А після того, як у ніч з п'ятниці на суботу ми виріжемо підлогу, нам доведеться удень десь пересидіти, а потім знову працювати в ніч із суботи на неділю. Я б хотів, щоб увесь цей час ми були разом.

— Можете всі повернутися сюди. Тут досить безпечно.

— Скільки часу вам потрібно, щоб усе владнати з пароплавом?

— Чотири дні. Мої люди ввесь час приїздять і від'їздять.

— У такому разі я згоден.

— Гаразд, — мовив Шляйфштайн, немов скуштувавши смачного пудингу. — Коли?

— Трохи згодом. Я повернуся за три дні й поговорю з Францом та іншими. А ви дайте їм настанови.

— Вашу руку!

Уже простягши руку, Ембер докинув:

— А ми справді ще не домовились, як поділимося.

— Ви сказали, левова пайка моя. Отже, половина. Решту теж поділимо навпіл: половину вам, половину моїм людям. Так вас влаштує?

— Це буде добра здобич.

— Вашу руку!

Долоня Шляйфштайна була мов шматок м'яса. Ембер помітив, як потім німець витер її носовою хусткою.

Сліпий Фред зник, Таффнелла теж не було видно, і Ембер припускав, що той причаївся десь у сутінках. Людей на вулиці було мало. Підійшовши до пивнички, він побачив Джека-Стрибунця, який, зіпершись на милиці, прихилився до стіни зі склянкою в руках. Потягували джин і кілька хлопчаків у дранті.

Глибоко засунувши руки в кишені пальта, Ембер, немов бідний, але щасливий волоцюга, затяг пісню:

Солдат сміливий на посту стояв, Дівчину покохав, за руку її взяв, Чемненько привітав, ужарт поцілував, До будки запросив, в шинелю загортав.

Джек-Стрибунець навіть не глянув у бік Ембера, але пісня стала йому сигналом іти за будь-ким, хто надміру зацікавиться Ембером.

Омнібуса не було видно, і, вирішивши пройти трохи пішки, Ембер уже через п'ять хвилин відчув, що за ним хтось стежить. Він двічі раптово зупинявсь у безлюдних провулках, а відлуння чужої ходи якусь частку секунди ще чулося. Затримавшись на розі, Ембер угледів у кінці провулку постать. «Час примусити його побігати», — подумав Ембер і почав заплутувати сліди, то ховаючись у сутіні, то швидко переходячи з одного боку вулиці на другий, і все ж відірватися від переслідувача йому не щастило. Так тривало з півгодини, майже до Гакні-Роуд. Ембер знав, що Джек, відкинувши милиці, тінню скрадається за переслідувачем, але Емберові, заінтригованому й трохи занепокоєному, цього було мало.

Дійшовши до вузького безлюдного провулку, що кроків через триста виходив на Долстон-Лейн, він зупинився. На півдорозі кидав розсіяне світло маленький ліхтар. Ембер мить постояв, і подавсь провулком у бік Долстон-Лейн. Гучний стукіт його черевиків по бруківці відлунював від темних стін обабіч. Проминувши ліхтар, Ембер увійшов у темряву, пройшов трохи в напрямку головної