Тадеуш Доленга-Мостович - Кар’єра Никодима Дизми

мчало по рівному шосе. Після вчорашнього дощу де-де ще поблискували, мов скло, невеличкі калюжі, свіжий ранок був повен сонця.

Дизма їхав до Варшави.

Куницький зумисне вирядив свого управителя автомобілем, а не поїздом: він твердив, що так буде поважніше.

І справді, елегантна машина, здавалося, була втіленням імпозантності, вона вражала своїм блиском і нечуваною розкішшю. Біла ліврея шофера і плед із тигрової шкури, що вкривав Дизмі ноги, доповнювали картину. Отож щоразу, коли вони зупинялися в якомусь придорожньому містечку — хоч зупинялися, треба сказати, рідко, — навколо прекрасного повозу зараз же збиралися групки роззяв, яких вражав не тільки автомобіль, але й великопанська міна пасажира, що розсівся в ньому.

На одній з таких зупинок Дизма вийняв з портфеля незаклеєний конверт. То був лист графа Понімірського до пані Пшеленської. Никодим узяв його про всякий випадок і тепер почав читати. Ось що там було:

«Кохана тьотю!

Користаючись із нагоди, що в нашому Коборові, загарбаному бандитом Куником, головним управителем став ясновельможний пан Никодим Дизма (з курляндської шляхти), котрому я можу цілком довіряти (хоч, на перший погляд, він, може, й не викликає довіри) як джентльменові і моєму колезі з Оксфорду, доброзичливому чого, зрештою, і треба було сподіватись — до мене і неприхильному до мерзотника Куника — що теж зрозуміло, — пишу цього листа Вам, кохана тьотю, щоб Ви були ласкаві порадитися з ким слід, і за допомогою впливів ясновельможного пана Дизми подбати про визволення мене з неволі, скликавши на те лікарську експертизу, яка встановила б, що я не душевнохворий і можу подати в суд на Куника за привласнення Коборова, а це буде ще легше, коли Ви, кохана тьотю, потрапите зібрати, де треба, докладні відомості про шахрайства того праччиного байстрюка, що про них Ви мені казали — вони стосувалися якихось шпал, крадіжок при доставках і привласнення шляхетного прізвища «Куницький» через підроблення, завдяки підкупам, документів, які несподівана для нього ревізія могла б перевірити, бо всі свої папери Куник держить у сейфі, що стоїть за ширмою в його спальні, про що я дізнався від служби, котра почасти мені віддана, внаслідок чого в крайньому разі я маю намір вчинити un coup d’etat[7], якщо інакше не пощастить нічого зробити, тоді я особисто застрелю мерзотника, що, одначе, не дало б мені задоволення, бо, як Ви, тьотю, знаєте, я полюю тільки на благородну звірину, а ця свиня Куник до неї не належить, і якщо не в хліві, то в тюрмі він повинен бути, в чому я здаюся на Вас, кохана тьотю, бо, ставши господарем Коборова, я негайно заплатив би Вам, тьотю, весь свій борг разом з відсотками, а також заплатив би борг Зизьові Кшепицькому і навіть одружився б з панною Тульчинською, хоч вона й підстаркувата і надміру веснянкувата, аби тільки Вам, тьотю, зробити приємність, про що і ясновельможний пан Никодим Дизма поінформований, так само він au courant[8] і всієї справи, отож прошу порадитися з ним, бо у нього теж є у Варшаві величезні зв’язки, тим паче в урядових колах, що не може не мати ваги в моїй справі, яка є до певної міри і Вашою, тьотю, справою, на що я дуже розраховую, закінчуючи свого довгого листа, за який перепрошую і сердечно цілую ручки, як завжди з любов’ю — Ваш небіж

Жорж Понімірський».

Рука була нерозбірлива, і Дизма з півгодини змарнував, щоб прочитати листа. Никодим зрадів з того, що Понімірський залічив його до курляндської шляхти, натомість занепокоїло інше: граф приписав йому Оксфордський університет. Якщо, боронь боже, хтось звернеться до нього по-англійськи — одразу ж буде амба, це ясно.

Власне кажучи, він ще не знав, чи піде до тієї пані Пшеленської. Коли щось і схиляло його на це, то не так намови і доручення благуватого графа, як остання розмова з пані Ніною. Він не розказав їй про свою змову з її братом; але, порівнюючи те, що узнав од них обох, з деякими висловами Куницького, дійшов переконання, що претензії Понімірського не такі вже й безнадійні, як це могло б здаватися.

А якщо так, то візит до пані Пшеленської може допомогти йому з’ясувати всі питання.

За ці відвідини промовляли й інші, особисті міркування. Дизма думав про впливи і дружні стосунки пані Пшеленської у вищих колах. Використовуючи ці впливи, можна було б залагодити справи Куницького, а від того залежало його власне становище.

Ось про все це та ще про те, як би знайти полковника Вареду, і розмірковував Дизма в той час, коли автомобіль під’їжджав до перших будинків Праги[9]. Сонце вже давно зайшло, і, немовби зустрічаючи Дизму, на вулицях засвітилися низки ліхтарів.

— Добрий знак, — мовив Никодим півголосно.

— Накажете до «Європейського»? — спитав шофер.

— До «Європейського», — потвердив Дизма.

Добре виспавшись, він встав уранці бадьорий і веселий. Одразу ж подався до міста.

З військового міністерства Дизму одіслали в інформаційне бюро міської комендатури, і там він довідався, що полковник Вацлав Вареда влітку завжди мешкає в Константіні, у віллі «Гаїті», а до міста приїжджає звичайно десь ополудні.

Повідомляли про це дуже ввічливо, і з того Дизма догадався, що полковник Вареда, видно, велике цабе. Хотів, було, навіть спитати про посаду Вареди, але побоявся: ще запідозрять, що він зовсім не обізнаний з державними справами.

Була ще тільки десята година, і Дизмі спало на думку зараз же поїхати до Константіна. Так і зробив. Сказати правду, дорога була поганюща, але виручили потужний мотор та досвідчений шофер: їхали швидко і за півгодини були вже на місці. Віллу «Гаїті» знайшли легко. То був гарний двоповерховий будинок; крізь мереживо залізної огорожі видніла широка тераса, що виходила в