Володимир Нефф - Королеви не мають ніг

біля правої скроні обпаленим пороховим пострілом, який колись, у часи його відчайдушного життя прогримів поблизу його голови, все ж поводився тут, наче господар, – саме розказував про скандал, що нібито вчинився в Іспанії: новий англійський посланник приніс її величності королеві на першу аудієнцію, яку вона йому вділила, маленький, чудовий дарунок – пару шовкових панчіх. Шок, королева трохи не зомліла, а нещасного посланника швиденько відіслали назад додому, на його рідний Альбіон.

Історійка ця всім сподобалася, і тільки Петр не пропустив нагоди поставити своє звичне запитання:

– Але чому? Що в цьому поганого – подарувати королеві шовкові панчохи?

Рицар фон Тротцендорф глянув на нього із співчуттям.

– Мені дуже жаль, юначе, але ваші знання етикету неглибокі й потребують поповнення. Тож візьміть, будь ласка, до уваги, що королевам не можна дарувати панчіх, оскільки королеви не мають ніг.

– Що? Королеви не мають ніг? – здивувався Петр. – А чим же тоді королеви ходять, якщо в них немає ніг?

Товариство зупинилося, бо ця суперечка юнака, в якого ще тільки починали сіятись вуса, й досвідченого roué[20] обіцяла бути цікавою. Рицар фон Тротцендорф усміхнувся, підкрутив вуса і, свідомий своєї переваги над настирливим хлопчиськом, а також бачачи увагу присутніх дам та кавалерів, відповів повільно й з притиском:

– Запам’ятайте, юначе, й закарбуйте собі на носі, що королеви віддаляються, королеви вирушають туди-то й туди-то, нарешті, усамітнюються в своїх покоях, але королеви не ходять.

І відвернувся від Петра, бо вважав, що своєю відповіддю дав йому відсіч. Але Петр уперся, мов осел:

– На чому ж тоді вони віддаляються або вирушають туди-то й туди-то, якщо в них немає ніг?

– Не знаю, – відповів фон Тротцендорф уже знуджено, – але, в усякому разі, не на ногах, бо саме поняття «королева» не сміє пов’язуватися з уявленням про ноги й про все те, що має до них відношення, бо ж ноги, – хай мені дарують дами, – розташовані в людини в страшенно незручному місці. Королева стоїть так високо, що може обійтися й без ніг. Це правило етикету при іспанському дворі дотримувалось неухильно, й англієць мав про це знати. Заперечення наявності в королеви ніг – не тільки один із численних суспільних догматів, а й пробний камінь міцності суспільних підвалин, і лихо тому, хто відмовляється цей догмат прийняти, бо без віри в абсурдність люди не могли б існувати, і годі вже про це. – І рицар фон Тротцендорф додав з усмішкою: – Я з подивом виявляю, що ця дискусія врешті-решт не була марною, бо наштовхнула мене на думку справді оригінальну.

– Це ще як на неї подивитись, – заперечив Петр. – Не така вже вона й оригінальна, бо якихось тисячу триста років тому щось подібне висловив і славнозвісний апологет Тертулліан, тільки чіткіше й елегантніше. Що ж до королевиних ніг, то я все ще не почув задовільної відповіді. Ви сказали, що королева стоїть високо. Але на чому ж тоді вона стоїть, – високо чи низько, – якщо не має ніг?

Тут уже товариство почало усміхатися й хихикати, а рицар фон Тротцендорф з гнівом, – а це аж ніяк не сприяє невимушеності розмови, – усвідомив, що симпатії дам і панів не на його боці, а на боці цього впертого молодого настири.

– Буде краще, коли ми закінчимо цю безплідну дискусію, яку я не розпочинав і до якої не дійшлося б, якби цей юнак виявився більш освіченим, – сказав він.

– Отже, ви визнаєте, що не можете відповісти на моє запитання про те, чи стоїть королева, точніше, на чому вона стоїть, якщо не має ніг? – запитав Петр.

Рицар весь зосередився.

– Стояння королеви – річ абстрактна, це все одно, якби я сказав: «Справа стоїть так і так», або: «Так уже повелося на цьому світі».

– Отже, королева не ходить і не стоїть, – наполягав Петр, – або, точніше кажучи, ходить і стоїть тільки абстрактно. Але це з усією очевидністю означає, що вона ніколи й не сидить, тобто не спочиває сідницею нa стільці, а сидить тільки абстрактно, так якби я сказав: «Цей аргумент засів мені в голові», а коли королева лежить, то це теж тільки абстрактне поняття, все одно якби я сказав: «Щось лежить мені на серці або засіло в голові», або: «Щось лежить, як на долоні». Я правильно вас зрозумів?

За ці міркування Петра було винагороджено схвальним сміхом. Баронеса аплодувала йому пахучими ручками, а рицар фон Тротцендорф побуряковів з люті.

– Юначе, – мовив він, – мені здається, що моє прагнення вказати вам на вашу обмеженість ви обертаєте в банальне глузування й силкуєтесь виставити мене на посміховище.

– Виставити вас на посміховище? – здивувався Петр. – Але як можна виставити на посміховище людину, котра з поважною міною стверджує, буцім королеви не мають ніг?

Рицар фон Тротцендорф випростався і набундючився.

– Що це означає? – вереснув він.

– Це означає, – відповів Петр, – що не можна очорнити чорне й намочити мокре.

Рицар фон Тротцендорф безпорадно озирнувся.

– Панове, порадьте, що мені зробити з цим хлопчиськом, який, видно, задер кирпу від того, що імператор похвалив його латинську базгранину. Адже я не можу від такого хлоп’яка вимагати сатисфакції. Але я також не маю наміру мовчки терпіти далі й бути об’єктом його зухвалої зарозумілості, якою він хоче похизуватись перед красунею, котра обвила його, наче плющ.

– Шановний, ви образили даму, яка довірилася моїй охороні й моєму супроводу, – сказав Петр і провадив далі, не зважаючи на протести та благання шляхетного товариства: – І тепер, навпаки, я повинен вимагати від вас сатисфакції. Якщо ви не маєте