Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

зразу, бо від кіноафіші, яка тоді заплуталась у гілках, лишився тільки клапоть паперу, що зачепився за колючку. Коли інспектор, діставши лупу, схилився над ним, земля в нього під ногами раптом подалася й засичала: с-с-с…

Трохи згодом на воді з’явилися бульбашки й озвалися: буль-буль-буль…

— Ага! — мовив сам до себе видатний детектив. — Ось звідки все почалося.

Це відкриття підтвердило його припущення. Прирівняти його можна було до відкриття астронома, який знайшов нову зірку саме в тому місці, де вона мала світити згідно з теоретичними розрахунками. Треба сказати, що інспектор завжди дотримувався одного з трьох правил, на якому побудовано слідчу роботу: добрий інспектор враховує все.

— Все чи не все, але в кожному разі багато, — знову неголосно промовив Новак.

Потім він уже нічого не говорив, безтурботно рушив далі, тішачись свіжою зеленню, сонцем і водою з Бубжі, із запаху й кольору якої вже можна було зробити висновок про ефективність продукції закладів, що працювали під керівництвом директора Спритека.

Інспектор ішов, легенько накульгуючи на ліву ногу, і тихо мугикав пісеньку, яка нагадувала йому нелегкий початок слідчої роботи:

Міліція все бачить, міліція все чує, Завжди іде вперед, собою ризикує. Злочинців викриваємо ми не заради слави. Нехай лиш нічка буде щаслива і ласкава.
Розділ IV
Оповідь невимушена

Пливли, співаючи, й співали, пливучи, досить довго, бо лише на тридцять другому повороті дісталися заплави, береги якої були всіяні вкритими мохом валунами. Тут два струмки об’єднували свої води, а зі скель било холодне, кришталево чисте джерельце й тоненьким водоспадом летіло на каміння. Трохи нижче стояв скромний, але із смаком зроблений пам’ятник Спраглого Партизана з казанком, по вінця повним води, в руці.

Десантники зупинились тут і розв’язали Йонатанову торбу, виклавши решту харчу, вчора ввечері принесеного з «Гіперсаму». Всмак попоїли, запиваючи водою з джерела, і відразу пожвавішали.

— Чую я, — згадував Хелонідес, — заклепки вже не вибивають, а насоси ще працюють. Отут, скажу вам щиро, узяв мене страх, чи ви не забули про мене…

— Та ти що, ти що! — обурився Повзик.

— А потім раптом страшний вибух, якого ми не чекали.

— Навіть у кіно завжди дають щось понад програму. А що тоді сказати про диверсію, — мовив Йонатан, крутячи ручки настроювання радіо і марно намагаючись знайти якусь спокійну музику, що не вносила б дисонансу в шум лісових дерев. — Плани битв Наполеона, Цезаря і Македонського теж зазнавали непередбачених змін…

Бікі хотів продовжити свою розповідь і чекав, коли командир докінчить фразу, але з цієї несподіваної паузи скористався Ерик.

— Сиджу я на тій обмітці, небезпечно відкритий з усіх боків. Чекаю. Раптом крик: командир кличе на допомогу. Мав бути гудок, а тут крик. Я — в туман, і як дам чергу по тих заклепках! Вони тільки дзень! бам! бом! — одна за одною. Правду я кажу, капітане?

— Мр-ругу, — підтвердив Йонатан, не підводячи голови від радіотелефону.

— Тільки-но насоси затихли, — провадив Бікі,— я відірвався й поплив кролем до виходу. Траса — наче після завороту кишок… А темрява — хоч в око стрель! Пливу… на поворотах труся боками об борти труб, а виходу нема й нема. Насоси знову запрацювали, почали всмоктувати воду, а я проти течії, проти течії… Чуєте мене, капітане?

— Мр-ругу, — неуважливо муркнув Йонатан і раптом почав прибирати до торби рештки їжі, ховати порожній посуд та бляшанки з-під консервів. — Рушаємо, — коротко кинув він.

— Зараз? — запитав розчарований Бікі.— Тут така чиста вода.

— Негайно, — підтвердив Коот різким, владним голосом і мовив до Крилатого: — Ви, рядовий Повзику, говорили про місце, де, по-вашому, нас важко буде знайти?

— Так точно.

— А як туди дістатись?

— Долинкою правого струмочка під гірку, потім через корчовище знову в ліс і до Цюркави — це струмок так називається. Звідти…

— Звідти Цюркавою до озера Малий Хлюп, — перебив його Йонатан.

— Звідки ти знаєш?

— А озером до «Перепалки», — докінчив Коот. — Тебе ще на світі не було, як я вже це місце знав.

— Точно. До лісової сторожки «Перепалка». Гарантую, що там нас ніхто