Микола Зеров - Українське письменство

Пішли в поход з своїм народом, З начинням, потрухом і плодом…

Порівняння Котляревського прекрасно віддають народну психологію: їм властива промовиста лапідарність приказок. Море обридає троянцям, «як чумакам дощ восени». Еней, перелякавшись, труситься од страху, «мов сидя охляп на коні»; благодатна теплінь і щасливе дозвілля раю нагадують про сіряк і великодні свята:

Ні холодно було, ні душно, А саме так як в сіряках; Не весело і так не скушно, На великодніх як святках.

А поява ранішньої зорі викликає образ пшеничної варениці:

Уже світовая зірниця Була на небі, як п’ятак, Або пшенична варяниця, І небо рділося, як мак.

Ця конкретність виразу, що часто-густо переходить у вульґарність, прекрасно відповідала формі травестійної поеми, з її нахилом до карикатури, з її тяжінням у бік шаржовано-реалістичного відтворення життя. Котляревський був великим майстром «травестійної» мови і на довгий час утвердив її в українській літературі.

§ 7. Драматичні твори Котляревського

Крім «Енеїди», Котляревський лишив після себе тільки дві речі більшого розміру — двоактову оперету «Наталка Полтавка» та одноактовий водевіль «Москаль-чарівник». Писано їх одночасово з V—VI частинами «Енеїди», десь коло 1819 р., а видрукувано значно пізніше: «Наталку Полтавку» — в «Украинском сборнике» Срезневського за 1838 р., а «Москаля-чарівника» — там же, але через три роки по смерті автора, в кінці 1841 р.

Утворено їх для Полтавського театру, де Котляревський один час завідував репертуаром: в його посмертних паперах знайдено власноручно переписаний для вистави текст одної з криловських комедій. Репертуар Полтавського театру складався з популярних тоді російських п’єс Крилова, Княжніна, кн. Шаховського. Одна з комедій останнього — «Казак-стихотворец», виставлена в Харкові і в Полтаві, п’єса, не позбавлена хисту, але позначена поверховим і трохи карикатурним трактуванням українського життя, і спричинилася до написання «Наталки Полтавки». В одній із сцен «Наталки» знаходимо виразну на те вказівку. Виборний Макогоненко розпитує Петра про Харків, харківські новини і харківський театр:

В и б о р н и й. …Скажи ж, братику, яке тобі лучче всіх полюбилось, як каже пан возний, лицемірство?

В о з н и й. Не лицемірство, а лицедійство!..

П е т р о. Мені полюбилась наша малоросійська кумедія. Там була Маруся, був Климовський, Прудиус і Грицько.

В и б о р н и й. Розкажи ж мені, що вони робили, що говорили?

П е т р о. Співали московські пісні на наш голос. Климовський танцював з москалем, а що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова.

В и б о р н и й. Москаль? Нічого ж і говорити. Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою.

Розмова точиться далі, але Виборний ніяк не може заспокоїтись:

В и б о р н и й. От то тільки нечепурно, що москаль взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду краю і не знавши звичаїв і повір’я нашого