Алекс Грей - Політ завдовжки в життя

— Чого це? — запитав я.

— Ну, як чого? Там Віскі дешеве. — сказав Нік і засміявся.

Тут оголосили посадку на наш рейс, і ми потягнулися до виходу. По дорозі Нік запитав:

— А ви через що посварилися? Щось серйозне?

— Та яке там серйозне, — відповів я. — Хоча, вона вважає, що серйозне, а я взагалі не розумію в чому справа. Розповісти? Може, Ви мені щось і проясните в цій ситуації.

— Та Ви ще питаєте! — пожвавішав Нік. — Звичайно, розповідайте. Сподіваюся, буде щось інтригуюче?

— Ну, не знаю, це Вам вирішувати, інтригуюче чи ні. Ну, зрештою, прилетіли ми до Парижу три дні тому, взяли таксі, поїхали в готель, я залишився відпочивати перед репетицією, а дружина моя вирішила прогулятися Парижем, дуже вже вона любить це місто. Увечері ми домовилися зустрітися в ресторані. Я сиджу, чекаю, замовив шампанське, собі замовив дещо з італійської кухні, бо я не можу їсти їх слимаків, а дружині суші — вона їх просто обожнює. Я їй завжди кажу, що тільки пінгвіни їдять сиру рибу, а вона називає мене примітивним та неосвіченим дурнем. Ну сиджу, чекаю. І тут вона заходить в зал з супроводі адміністратора ресторану. Раптом вона зупинилася посеред залу, почала озиратися, хоча мене побачила одразу. Я теж подивився на всі боки, але нічого і нікого не помітив. Вона підійшла і сіла не навпроти мене, а поруч, на сусідній стілець. Сіла якось боком, ногу на ногу закинула. Плаття коротке, червоне, в очі кидається. Ми це плаття з нею купили в минулу поїздку до Франції. А вона сидить і так загадково на мене дивиться і каже: «О! Ти суші замовив! Який ти молодчинка!» Ну так, молодчинка, думаю, теж мені подвиг, я ж завжди їй суші замовляю, а сам не можу зрозуміти, до чого вона веде. А потім вона мені і каже: «А ти нічого не помічаєш?» Я подумав трохи, подивився на неї, потім на всі боки і кажу: «Ти що, зачіску зробила?» Вона в одну секунду змінилася в обличчі, посмішка кудись зникла, сама раптом зітхнула, повернулася до столу і сказала: «Давай вже вечеряти, чи що? Наливай своє шампанське». Я намагався якось розрядити обстановку, якісь історії розповідав, а вона не слухала, сиділа сумна, на мене навіть не дивилася. Коли доїли десерт з чаєм, вона сказала незрозумілу мені фразу: «Наф Наф, двісті євро…» Повільно встала з-за столу і пішла до виходу з ресторану. Ось з того моменту вона зі мною практично не розмовляє. При чому тут Наф Наф? Ще б про Ніф Ніфа б згадала. А чого Ви смієтеся? — я помітив посмішку на обличчі Ніка, видно було, що ця історія його явно розвеселила.

— Я Вам от що скажу, Антон. Можливо, я для Вас відкрию зараз Америку, але Naf Naf — це дуже відомий бренд французького взуття та одягу. Зараз цей бренд належить французькому концерну VIVARTE, який володіє такими брендами, як Minelli, Caroll, Kookai, і іншими відомими брендами. Так що я думаю, що Ваша дружина придбала собі «недорогі» туфельки за двісті євро, а Ви цього не зацінили. І, скажу я Вам відверто, Ви її не просто цим образили, ви її практично принизили. Для жінки ж що важливо? Три речі. Перша — це шопінг, друга — це всебічне, а ще краще світове визнання успішності покупки, а третє — це заздрість і ненависть подруг. Так що, в наступний раз, коли вона буде в тих туфлях, Ви просто зробіть їй комплімент.

— Ви зараз жартуєте? — здивувався я. — Для того, щоб зробити їй комплімент, я повинен точно знати, що саме в ТИХ туфлях вона знаходиться, а я в її гардеробі взагалі не розбираюся. У мене таке враження, що у неї дві проблеми: нема що вдягнути і нікуди складати.

— Так, це складне завдання, ну, нічого, щось придумаємо.

Ми зайшли в салон літака і сіли на свої місця. До нас одразу пристрибала наша стюардеса і поцікавилася, чи все у нас в порядку і запропонувала забрати мою скрипку в кімнату для бортпровідниць. Сказала, що там вона буде в цілковитій безпеці. Її вишнева уніформа в поєднанні з отруйно-червоними губами вселили в мене повну довіру до неї, і я віддав їй скрипку, пожартувавши, що тепер вона винна нам шампанського, відкинувся на спинку і став чекати чергового зльоту.

Після того, як ми лягли на курс і нам дозволили відстебнути ремені безпеки, до нас тихо підкралася стюардеса і поставила перед нами піднос з шампанським і трьома келихами. Ми з Ніком переглянулись, нічого не розуміючи.

— А це на честь чого? Ми, нібито не замовляли шампанського, хоча, брехати не буду, дуже люб'язно з Вашого боку. — сказав Нік і потягнувся до стюардеси, щоб поцілувати їй руку. Та розпливлася в нереальній посмішці, і, якби вона була Снігуронькою, то розтопилася би прямо тут, на стільки у неї від збентеження запалали щоки.

— Розумієте, — пошепки сказала вона, нахилившись до нас. — У мене сьогодні День народження. Дівчата пити зі мною відмовилися, бояться, кажуть, що на роботі, а я просто мушу відзначити свій День народження. А ви тут, на мій погляд, самі адекватні пасажири.

— А чого Ви в таке свято не взяли вихідний, не залишилися на землі, не пішли відсвяткувати з коханим або з друзями кудись в ресторан? — запитав я.

— Так я ж навпаки, попросилася на цей рейс…

— Сама? Добровільно? — здивувався Нік. — Дивно. Я, наприклад, завжди полюбляю з друзями так відірватись, що на ранок всім буває соромно. А Ви, Антон, як святкуєте свій День народження?

— А я теж не святкую, я намагаюся виїхати кудись подалі від усіх. Не люблю такі свята, не люблю, коли мені співають дифірамби раз на рік, приурочуючи це до Дня мого народження. Та й просто не люблю уваги до себе. Тому, я Вас, Аня, розумію і подтримую. — звернувся я до бортпровідниці. На бейджику у неї було написано «Анюта».

— Прошу пробачення, але я не Аня, а Анюта. — сказала вона чистою українською мовою, чим нас підкорила остаточно. — Так мене називала мама, потім