Оля Зубарєва - Наші дракони вбивають нас

поскаржились на безумця в правоохоронні органи за моральну та фізичну шкоду. Старій кватирці було страшно, що творець задушиться у кімнаті, вщент наповненій різким запахом сигарет, дурі, віскі, сперми та дешевого пива. Сморід в'їдався у шкіру, виїдав очі, мозок. Аби вийти на вулицю хлопцеві доводилось ретельно відмиватися, відшкрябував увесь бруд — сліди творчості. Щастя, що навчався він заочно, тому міг цілий тиждень сидіти під замком, закупивштсь усім необхідним, до чого не входило майже нічого безалкогольного.

Наступного тижденя він був нормальним студентом факультету ветеренарії, що як вільний слухач, відвідував лекції, ходив у кіно, займався спортом. Так і жив він: тиждень творчості — тиждень життя — творчості — життя — «мені не подобається життя — треба більше творчості» — «у мені творчий криз — потрійну порцію життя».

У кімнаті: ліжко, ноутбук на столику, він і кактуси. Десятки кактусів з квітками і без. У хвилини прокрастинації він відчайдушно брався класифікувати їх, укладав цілі таблиці.

Ті, що зі справжніми квітками — щирі красуні без мейк-апу, яких зараз майже не знайдеш. Ті, що з пластмасовими обманками, якими їх прикрасили у магазині, аби відкупитися від мук сумління за завищену ціну, — дешеві повії. У цьому контексті прикметник «дешеві» взагалі не відноситься до цінової політики. Також були з довжелезними колючками — агресивні недовірливі підлітки. Ті, що з гулькоподібними наростами — жінки старої школи у віці, частіше всього ті, хто дуже добре знаються на законах моралі. Вони досі незаймані, проте не сумують у товаристві котів та подруг-пліткарок. Були довгі і високі — розумні дядьки в квадратних окулярах, котрі ведуть бесіди про політику та можливості кращого економічного розвитку, сидячи на кухні своєї комуналки. Низькорослі і пухкенькі, мов грушка, яку жорстокий жартівник поставив догори ногами — недалекі службовці муніципальних органів з портфельчиком, напханим хабарами за обіцянку ремонту каналізації в школі. Його, це навіть не обговорюється, робитимуть за батьківські гроші і точно не зараз — почекаємо, коли жителі сусідніх будинків почнуть скаржитися на те, чому у їхніх під'їздах смердить сечею, а згодом ще й скрізь розкидано пляшки та презервативи.

Андріїв улюблений кактус стоя на вікні. Схожий на дерево оливи з помаранчевими квіточками, що цвітуть раз на чотири місяці — це добрий знак. Сьогодні саме той час.

«— Золоті Дракони доживають останні дні…

— Червоні ділять їхні печери…

— Найвищий Дракон заточив Наймудрішого у Пекло…

— …молоді Золоті Дракони намагалися перемовинами напоумити Червоних братів

— …холодний вогонь Червоних Драконів ранить глибше меча…

— …повстання Золотих втоплено в крові…

— …їх заточено в Пекло, де вони не забаром помруть…

— …голова у густому тумані, чорт яка заяложена метафора!..

— …Червоні Дракони захопили третину можливого простору…

— …мої руки зараз взірвуться як і мозок…

— …вони знищують будь-які прояви життя…

— …мене засмоктує. Допоможіть!..

— …Червоні Дракони захопили половину простору, у галактиці «Чумацький Шлях», лише земля поки що не контролюється ними…

— …мене зараз знудить, хоч би не на ноутбук…

— …кожного дня народжується новий Червоний Дракон…

— …я не можу більше писати…

— …Пекло переповнено їхніми супротивниками…

— …добре що мене знудило не на наутбук…

— …на землі почались катаклізми…

— …я зараз вимкнусь…

— …обвал акцій на Уолт Стріт…

— …масові теракти у школах…

— …цунамі затопило Японію…

— …Пів-США знищило торнадо…

— …мене несе торнадо…

— …ні, я сижу в своїй кімнаті…

— …тримайся міцніше за стула: тебе несе торнадо!»

Роди завжди болючі і мистецькі — не виняток. Скільки книг існує! Із кількістю піска у Світовому Океані це число не зрівняється, але з кількістю піска у Чорному Морі — легко. Книжки корисні для духовного чи інтелектуального розвитку, а є такі, чия корисність не те, що нульова, а відємна, якщо вимірювати в ютиліях. Є з красивими мовними зворотами, метафоричні, збагаченні символікою і є ті, що написанні мовою з підворіття. Ті, що чіляють, і ті, у глиб яких ти зайдеш лише по щиколотку, і, шкодуючи витраченого часу, швирнеш на полоцю. Книжку можна читати місяці, а можна ковтнути за ніч, головне ретельно прожовувати, інакше можна вдавитися.

Але ж кожне речення було кимось побудоване. Хтось не спав, аби написати цю сторінку. Хтось займавсяя самобичюванням, марно відшукуючи ідеї. Хтось збивав пальці до крові на діалогагах. Хтось народжував це. Ні, письменник не чекає від читача ні подяки, ні пошани до його праці. Він творець, егоїст, який створює щось лише для себе, щось виключно особистісне. Але завжди існують дві сторони: той, хто добіг до старту, і той, хто зламав ногу по дорозі. Той, хто жбурляє нудну книгу на ліжко, і той, хто жбурляв свою душу на папір. Той, хто робить гроші на людських бідах, і той, хто останню копійку кидає до скриньки у супермаркеті з надписом «допоможіть Каринці побороти рак», яку ввечері хтось спаплюжить аби