Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Ніка зайшла в дім, як завжди тихо — щоб не турбувати Маргариту Сергіївну. Але щось було не так. У повітрі висіла тривога, майже фізична, і серце Ніки стиснулося.

— Маргарито Сергіївно?.. — гукнула вона, скидаючи пальто. — Це я, Ніка...

Жодної відповіді.

Вона обійшла кухню, потім коридор — і завмерла. У вітальні, просто на підлозі, лежала жінка. Біля неї розсипані пігулки, кілька з них ще тримались у слабко стиснутій долоні.

— Боже мій! — зойкнула Ніка, падаючи на коліна.

Маргарита Сергіївна була без свідомості. Її обличчя було бліде, а губи — синюваті. Ніка, не стримуючи сліз, затремтіла всім тілом. Вона знала ці симптоми. Інфаркт. Час йшов на хвилини.

— Тримайтеся, будь ласка, — прошепотіла вона, витягуючи телефон і тремтячими пальцями набираючи 103.

Вона майже кричала в трубку, коли викликала швидку. Потім притисла голову до грудей жінки — серце билося ледь чутно, але билося.

— Ви не маєте права мене залишити, чуєте? Ви — єдина, хто мене прийняв. Ви стали мені рідною… — Ніка ридала, не ховаючи сліз.

Швидка приїхала швидко, але для Ніки це були найстрашніші хвилини в житті. Вона тримала жінку за руку, не відпускала, ніби сама була її донькою.

— Ми робимо все можливе, — сказав фельдшер, коли жінку везли до машини.

— Я їду з вами! — твердо заявила Ніка і вскочила в салон швидкої.

Поки медики працювали, Ніка дістала телефон і, не вагаючись, набрала Адріана. Раз, другий, третій. Гудки йшли, але він не відповідав. Ні повідомлення, ні голосу. Тиша.

— Де ти? — прошепотіла вона крізь сльози. — Зараз я тебе найбільше потребую…

Вона притисла телефон до грудей, намагаючись не розплакатись ще більше. Але сльози текли самі. Вона не думала про себе. Вона не думала навіть про Стаса чи Ірен. Лише про неї — жінку, яка вперше за довгий час зробила Ніку потрібною в чиємусь житті.

Машина різко загальмувала перед приймальним покоєм. І почалася боротьба — за життя.