Нія Козач - Господар Вовчої Гори, Нія Козач

Адміністратор зміряв мене поглядом, та все ж дозволив покинути робоче місце з умовою, що я відпрацюю на вихідних. Я погодилась і швидко піднялася до свого стола, щоб зібрати речі. Коли була вже готова йти, перетнула величезну читацьку залу і в лабіринті з книжкових полиць знайшла Лізу.

 – Як ти це зробила? – здивовано запитала я.

 Дівчина загадково посміхнулася.

– Я маю деякі зв’язки, – мовила вона, заправляючи за вухо руде пасмо волосся.

– Серйозно, Лізо, хто це був?

– Я попросила свого хлопця, – на її щоках розквітнув рум’янець. – Судячи з усього, він упорався зі своєю роллю.

– Дякую, – усміхнулась я, а потім різко завмерла. – Чекай. У тебе є хлопець?

 Ліза не відповіла, лише знизала плечима, мило посміхаючись.

– Чому ти мені не сказала? – я відчула, як усередині мене наростає обурення. Я завжди ділилася з Лізою всім, але виявляється, вона ніколи не була до кінця щирою зі мною. Ця думка неприємно вжалила. Скільки ще всього приховує від мене подруга?

– Я намагалася розповісти тобі сьогодні за обідом, – виправдовувалася дівчина, – але ти десь витала поза хмарами й зовсім мене не чула.

– Вибач, – присоромлено відповіла я, а потім моє обличчя осяяла широка посмішка, і я кинулась на Лізу зі щирими обіймами: – Вітаю! Я вже з нетерпінням чекаю, коли ти мене з ним познайомиш.

– Обов’язково познайомлю, – запевнила Ліза, ввічливо відсторонюючись. – Пообіцяй, що добре відпочинеш.

Її обличчя набуло турботливого вигляду, і я раптом відчула себе дитиною.

– Обіцяю, – закивала я. – Побачимося завтра.

Я попрямувала додому. Може, Ліза має рацію, і мені треба добряче відпочити. Дорогою заскочила до супермаркету й купила собі трохи смаколиків до чаю. Прийшовши нарешті до своєї квартири, заново зробила собі кави, бо ранкова була вже холодною, а я п’ю каву виключно гарячою, умостилася зручніше на диван та ввімкнула улюблений серіал. Сьогодні ніякі думки не завадять мені відпочити.