Джон Чівер - Буллет-парк

я вам і повторити соромлюсь,— почав четвертий.— Цілий день така тиха, смирна, а в ліжкові таке варнякає, що й від п'яного не почуєш. Гірше од повії. От я думаю-гадаю: звідки це вона такого навчилась? Ясно, що не від мене. Вона була в мене дуже вродлива і дуже любила теє-то як його... Бо ж я як піду на роботу о сьомій ранку, то повертаюся лише о пів на сьому ввечері, і коли вона мене потім не хоче, то я вже здогадуюсь... Я страшенно ревнував. Звичайно, наймати детектива, слідкувати за кожним її кроком чи щось подібне не став, але дуже кортіло дізнатися... Приблизно через тиждень схотіла вона поїхати до сестри в Детройт. А сестра в неї зовсім аморальна. Я відвіз її на аеродром, поцілувалися ми з нею на прощання, приїжджаю додому і відразу ж до аптечки. Все на місці. Коли через кілька днів вона повернулася, я зустрів її на аеродромі, все було просто чудово, а взявшись чистити зуби, подивився в аптечку — а там дві цяцьки. Еге, то вона одну залишила вдома, щоб мене обдурити, а другу купила собі в Детройті, подумав я. Та й питаю: а навіщо ти оту цяцьку в Детройті купила? Вона одразу рюмсати... А іншого разу одягаюсь, аж раптом гудзик відірвався. Я до шухляди, де вона тримає голки й нитки, відкриваю, аж там — знову цяцька. Беру її, йду в спальню, показую дружині й питаю, скільки, до біса, в неї їх? Вона тільки ковдру натягла на голову, ні слова не сказала. Так я й пішов на роботу, не пришивши гудзика. Довелося через місяць-півтора розлучення з нею брати.

Нейлз випив іще склянку мартіні й поїхав додому. Розмова, яку він почув у барі, не так його потішила, як збентежила. А як же той чоловік, що грав у бейсбол? Чи знав, чи здогадувався він, що витворяє його дружина без нього? Сам Нейлз був однолюб і навіть уявити собі не міг, як ото зраджувати дружині. Він закохався в Неллі, як тільки познайомився з нею, і вважав, що коли їхній шлюб виявиться не досить міцним, то не лише серце болітиме, а й цілого життя не шкода буде. Він пригадав, як увечері минулої суботи Неллі заснула в нього на руках. І як на нього тоді вплинула, немов найміцніше вино, одна лише думка, що вони єдині і в горі, і в щасті, що їх ніщо в житті не розлучить. Вона тоді трохи важко дихала, він відчував, як спокій опановував його. Вона ж була його немовлям, його богинею, матір'ю сина. «Я не хропла?» — спитала вона, прокинувшись. «Ще й дуже,— відповів він,— наче механічна пилка».— «Як я солодко спала»,— сказала Неллі. «А мені так солодко було тебе тримати на руках,— сказав він,— так чудово...»

Приїхавши додому, він налив собі й Неллі віскі з содовою і пішов у ванну помитися.

Неллі була дуже приваблива жінка, а оскільки в середовищі, до якого вона належала, шлюбна вірність вважалася не обов'язковою, то до неї залицявся не один. Якось у суботу місіс Феллоуз познайомила її в клубі зі своїм знайомим, містером Беллардом, що прибув до них у гості. Він запросив її танцювати, й, тільки торкнувся рукою, її пронизало таке почуття пристрасті, якого вона ніколи ще не відчувала. Неллі бачила, що й партнер її схвильований не менш за неї. Їхні ноги механічно рухалися по підлозі. Якби він запросив її вийти й посидіти в його машині, вона б не відмовилась,— бо чого ж відмовлятися? Адже вона так зачарована новим знайомим! Обоє були дуже бліді. Він не попросив її вийти, просто подав руку, та раптом хтось закричав: «Пожежа! Пожежа!» В кімнату найшло повно диму, всі кинулися в коридор, заштовхавши коханців. Примчав Нейлз із вогнегасником і кинувся в залу, повну диму. Оркестр грав і далі, але танцюристи душилися в дверях. Кашляючи, зі сльозами на очах, буфетники виносили пляшки в коридор — по дві в кожній руці. За кілька хвилин приїхали пожежники. По червоному килиму протягли білий парусиновий шланг, але вогонь уже потушили, то й не заливали приміщення водою. Коли Нейлз, весь у сажі, вибрався з пожарища, Неллі так і кинулася до нього: «Любий, дорогий! Як я за тебе боялася!» Вони поїхали додому, і Неллі ніколи більше не бачила Белларда, навіть і не згадувала про нього.

А то ще: серед місцевих ловеласів славився один такий Пітер Спрет, якого всі звали просто Джеком. Дружина його була гірка п'яничка, і всі в Буллет-Парку без кінця сперечалися — чи то Джек скакав у гречку через алкоголізм дружини, чи, навпаки, вона зробилася п'яницею од його нескінченних зрад. Часто на вечорах Джек відводив Неллі вбік і гаряче нашіптував, як було б чудово, щоб їм залишитися тільки вдвох. Неллі це зовсім не ображало, вона навіть відчувала хвилювання від цих його слів. Якось у суботу він позичив у Нейлза садові ножиці. А опівдні в понеділок приніс їх назад. Неллі відчинила двері. Він зайшов у передпокій, поклав ножиці на стілець і, подивившись на Неллі повним кохання поглядом, сказав:

— Нарешті ми самі.

Як би Неллі повелася в цьому випадку, не відомо, бо Нейлз застудився й зостався того дня вдома.

— Хто там, моя люба? — спитав він із спальні.— Хто ж бо, кохана?

І з'явився на верхній сходинці у купальному халаті й піжамі.

— А, це ти, Джек! Чому ти не на роботі? — спитав він.

— Та вирішив трохи відпочити,— відповів Джек.

— Ну, то йди сюди, вип'ємо чогось.

Неллі принесла їм льоду, вони приготували віскі з содовою й випили. Після цього Спрет її вже не чіпав.

А було ще й так. Недалеко від них жив інший залицяльник — Боб Хармон. Він не один раз запрошував Неллі поснідати в ресторані, але вона все відмовлялась. А раз, коли Нейлз та його зубний еліксир дуже вже їй приїлися, вона прийняла його запрошення. Бо чого б і справді їй, тридцятивосьмирічній, трохи не розважитися в ресторані з чарівним чоловіком? Вони зустрілися в одному з барів у центрі Нью-Йорка, а звідти Боб повів її не в ресторан, а на якусь квартиру. Тут уже все, аж до ікри й шампанського, було готове, щоб її спокусити. Неллі їла бутерброд з ікрою, запивала шампанським і слухала Боба, який розписував їй, яке порожнє було його життя до знайомства з нею. Тільки він