Леонід Олександрович Сапожніков - Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

штаб-квартири у Гатчині під Ленінградом. Власов був щасливий: нарешті з ним поводяться як з рівним! У Ліндемана його, як то кажуть, понесло: він заявив, що захопить Кронштадт, якщо матиме дві дивізії російських добровольців. І додав, що гарантує успіх операції, бо знає розташування радянських гарнізонів. Згадаймо, що в липні 1942 року на допиті у того ж Ліндемана він не виказав ніяких секретів. Ось так за дев’ять місяців поступово, непомітно для себе самого народився повноцінний зрадник.

Далі — більше. Під час прощальної вечері в Гатчині Власов із келихом у руці подякував господарям і сказав, що буде радий прийняти їх у Ленінграді як своїх гостей. Він уже бачив себе правителем нової Росії... Це «нахабне висловлювання» стало відоме в Берліні. Власову заборонили будь-які виступи, пригрозивши повернути до табору військовополонених або віддати гестапо.

Момент істини

Випадок у Гатчині висвітлив головну рису Власова, яка визначила всю його долю: величезне честолюбство! Ця риса була рушійною силою його військової кар’єри, але вона ж і підштовхнула пристати на пропозицію німців.

Власов розумів, що в разі відмови його чекає принизливе життя в німецькому таборі, і якщо навіть пощастить повернутися до своїх, то генеральських зірок та колишньої слави йому вже не бачити. Добре як не посадять за те, що здався в полон.

— Німецький генерал, — говорив він ще під Москвою в присутності свого ад’ютанта Кузіна, — якщо буде звільнений з армії, не піде працювати двірником, бо має капітал. А от мені довелося б узяти мітлу, тому що я не маю капіталу, і спеціальності, крім військової, теж не маю...

Єдиним шансом досягти колишніх висот, а то й піднятися вище, було створення РВА. І Власов використав цей шанс, роздмухуючи в собі для самовиправдання ненависть до Сталіна. Так, він дійсно зневірився у «великому вождеві», але служив би йому вірою і правдою далі, якби не Волховський котел. Адже навіть Мерецков та Рокосовський, яких катували в застінках НКВС, не перекинулися до ворога, а Власова, за його власним визнанням у полоні, радянська влада нічим не образила. Отже, справа не в Сталіні й не у вербувальній майстерності Штрик-Штрикфельдта. Власов сам хотів бути завербованим, але так, щоб виглядати не зрадником, а ідейним борцем. От, напевне, й уся розгадка перетворення героя на зрадника.

Штрик і Власов старанно оминали у своїх бесідах одне дуже незручне питання, але в Гатчині його поставив «підкорювачу Кронштадта» німецький офіцер:

— Чи не гнітить вас думка, що вам доведеться стріляти у своїх недавніх товаришів?

— Як тільки ми підемо в атаку, вони стануть з нами брататися.

— А якщо не стануть?

Власов мовчки розвів руками...

Цей скромняга Гіммлер

20 липня 1944 року полковник Штауффенберг здійснив замах на Гітлера у прусській ставці «Вовче лігво». Після загибелі фюрера змовники мали намір, спираючись на армію резерву, взяти владу і розпочати із західними союзниками СРСР переговори про мир. Але Гітлер уцілів і жорстоко розправився з учасниками змови. Командування армією резерву було доручено рейхсфюреру СС Гіммлеру, якому підлягали гестапо та всі концтабори.

Гіммлер ще недавно обурювався девізом Власова «Росія може бути переможена тільки росіянами» і називав його у своїх виступах свинею. Аж раптом — о диво! — виявив готовність зустрітися з ним. «Диво» пояснювалося просто: Німеччина потрапила в лещата. 6 червня американці та англійці висадились у Нормандії, а наприкінці липня Червона армія вже увійшла в Польщу. Лещата стискалися, у вермахта було замало сил, щоб воювати на два фронти, і пара російських дивізій могла б заткнути діру на фронті не гірше за італійців чи румунів.

Гіммлер говорив з Власовим наодинці, його «опікунові» Штрику було наказано чекати у приймальні. Бесіда тривала понад годину. Власов вийшов піднесений:

— Знаєте, Вільфриде Карловичу, я чекав побачити справжнього великого інквізитора, для якого я тільки «російський унтерменш». А зустрів типового буржуа — спокійного, ба навіть скромного. Ніяких заскоків — навпаки, деяка невпевненість. Жодного слова про арійських «надлюдей»! Гіммлер ніби вибачився переді мною за те, що його довго вводили в оману «теорією про унтерменшів». Він із села, а отже, як і я, селянин. Любить тварин... Нам нададуть можливість сформувати десять дивізій! Російський визвольний комітет може одразу ж почати діяти як суверенний і незалежний орган. І я добився ще дечого: ми отримуємо статус союзників!..

— Вітаю! — сказав Штрик. — Тепер ви головнокомандувач.

Він шкодував, що спектакль у кабінеті Гіммлера відбувся без нього. Було б дуже забавно побачити рейхсфюрера СС у ролі милого скромняги...

Офіційне повідомлення про цю зустріч з’явилося у пресі. В Німеччині заговорили про нову «чудо-зброю — Власова», яка змінить перебіг війни. Російські добровольці отримали право на нагородження Залізним хрестом. Німецьких військових, які спогорда дивились на російських офіцерів, зобов’язали віддавати їм честь. Але ставлення до росіян як до нижчої раси анітрохи не змінилось. Яскравим прикладом став випадок на вокзалі в Нюрнберзі. Офіцер з особистої охорони Власова Володимир Гавринський не поділив з німецьким льотчиком місце в купе. На галас з’явився поліцейський і миттю врегулював конфлікт, застреливши Гавринського. Власов надіслав Гіммлеру протест, але німці затерли справу...

«Не порозумілися»

Власов вважав обіцяні десять дивізій тільки початком: у РВА можуть вступити до 600 тисяч добровольців з російських батальйонів вермахту. Але є ще один величезний резерв: радянські полонені та «остарбайтери», вивезені з окупованої території СРСР! Якщо використати ці можливості, РВА перетвориться на «третю силу» між Сталіним і Гітлером, з якою доведеться рахуватись усім воюючим сторонам.

Як то кажуть, мріяти не шкідливо. Власов отримав письмовий дозвіл сформувати лише три дивізії. Гітлер, як і раніше, побоювався російської «п’ятої колони» у себе в тилу.

Власов був шокований, але не здався. Він вирішив зіграти на політичному полі: перетворити свій «Російський комітет» на «Комітет визволення народів Росії» (КВНР), куди увійшли б представники різних народів СРСР. Він сподівався об’єднати під цією вивіскою й очолити всі «східні» підрозділи вермахту — від російських та українських до калмицьких (при цьому його не бентежило, що багато з них брали участь у каральних операціях). Але тут його теж чекало розчарування. Так, генерал Павло Шандрук, який з дозволу німців створював Українську Національну Армію (в квітні 1945-го він очолить її 1-шу дивізію, вона ж 14-та дивізія СС «Галичина»), відмовився вважати українців народом Росії і не став мати справу з Власовим.

Все ж таки 14 листопада 1944 року КВНР було створено. Установчі збори відбулись