Богдан Поліщук - Ворон, Богдан Поліщук

   Вертольоти назвали "Орлан". Першими буде летіти загін Долгу.  Шестеро досвідчених вояк у бронекостюмах з плотними масками, що захищатимуть від радіаціїї. Їх завданням буде вести групу мапою, котру їм безпілотником передали нейтрали на Скадовськ.Такий він лишився у них один. Тому права на помилку не було. Як і у пілота, що мав уникати повітряних аномалій, ведучи за собою інших. На всяк випадок, усім скопіювали цю мапу. Приземлившись, воїни мали забезпечити посадку для Орлана-2 та Орлана-3. Борода віддав радіоприймач, аби Янов міг зв'язатися з ними. 

   Другими летітимуть волівці. Екіпіровані вони були не гірше. Бронекостюми "Булат" та "Вартовий свободи" були доповнені додатковими пластинами та респіраторами. Лідер Волі розщедрився та докупив новітню зброю. У Долгу вона лишилася ще з війни та надійно зберігалася. 

   Орлан-3 складався з Родіона, Славка, Агента, Сивого, Діда та Цвяха. Кожному видали хорошу броню та зброю, лише Родя не зміг зрадити своєму АКМу. За такий довгий час він би зносився. Та хлопець доглядав за ним. Модифікував у майстра на Янові. Тому ця зброя була не гірша за інші, більш сучасні. Полковник вагався, чи варто брати племінників. Але лише одного погляду на них вистачило, аби зрозуміти, що це вже дорослі чоловіки, а не діти, і сперечатися з ними немає сенсу. Далі їх чекала важка подорож. Важка і небезпечна. 

   Почалася вона рано зранку. Усі зібралися на майданчику, лопаті крутилися, підіймаючи вверх пил та листя. Загони розсілися по-своїм місцям. Чулося важке дихання, гучний стукіт сердець, бійці перевіряли броню, поправляли шоломи. Все щоб якось відволіктися, не переживати. Звісно, це досвідчені воїни, котрі в Зоні вже давно, бачили багато жорстокості, пройшли вогонь та воду. Але попри все це, вони лишалися людьми. Страху у нас не забрати. 

   Вертушки взлетіли у сіре повітря. Погода була хорошою, не надто вітряною, без опадів. Десь здалеку виднілися золотисті смужки сонця, що виглядали як світло надії для усіх. Родіон мовчки сидів, оглядаючи свій автомат. Численні подряпини не зламали його. Тут він провів аналогію із собою. Уже стільки всього сталося, довелося побачити смерть, відчути її морозний погляд прямо на шиї. Та він досі стоїть, продовжує йти. Його погляд впав на Славка. Той був у хорошому настрої, кращому від усіх. Здається, для нього це була чергова пригода. В його розумі панував легіт, він був вільним від усіх переживань. Колись Павук розказав Родіону, що Зона розкриває правдиву сутність людини, що живе в ній довго. Усі потаємні думки, переживання виходять назовні, змінюють людину, роблячи її такою, якою їй долею призначено бути. 

   Летіти було непросто. З обох сторін вертольота мінімум двоє слідкували за землею. Інколи доводилося міцно триматися за поручні через різкі повороти, оминання аномалій, підйоми та спуски. Приблизно за одну годину вони підлітали до Прип'яті. Невже це був момент істини? Ніхто не очікував таких безпощадних змін. Нещодавно усі жили спокійно: стріляли мутантів, ходили на варту, досліджували околиці. А зараз...Вони дивляться на мертве місто з висоти. Воно зустріло їх мовчанням. Колишні будівлі радянської гордості застигли у часі та моторошному спокої. В пустих темних вікнах смертельним світлом просвічуються аномалії. Вулицею, завидівши вертольоти, почали метушитися сліпі пси, розбігаючись в більш тихі місця. Вони вже прилетіли на точні координати. Орлан-1 успішно приземлився. Бійці стрімко вибігли та зайняли оборонні позиції. У вікнах, на дахах, вулицях, у провулках — пусто. Орлан-2 сів в п'ятнадцяти метрах. Волівці, оглянувши околиці, теж нічого та нікого не помітили. Останнім приземлився Орлан-3. Все було на диво спокійно. Заглохли двигуни, лопаті перестали крутитися. Настала мертва тиша. 

   — Ти подивись...— напівпошепки говорив Дід. — Тут жили тисячі людей, а зараз...Пусто. 

   — І не кажи. Навіть не віриться, — додав Цвях, оглядаючи мертве місто. Сірі, оброслі заростями будинки ніби стискали їх на цій вулиці.

   — Зосередитись! — втрутився полковник в їх роздуми. — Не спускати очей з вікон та дахів до прибуття союзників!

    — Ти віриш в це, брате? — захоплено шепотів Славко. — Ми бачили Прип'ять лише на знімках, а тепер вона тут, перед нами! — Родіон спочатку не відповідав, сфокусувавшись на спостереженні. — Фотографії не передатуть і крихти тих відчуттів...

   — Зосередься, тут надто небезпечно, — поглянув він на друга. — Поговоримо на базі. 

   З темного провулку почулися кроки. Затріщала рація. " Спокійно, свій ", — почулося звідти. Вийшов невисокий чоловік у сірій броні старого зразку. Махнувши рукою, той запросив їх за собою. Трохи послідувавши за сталкером, вони дійшли до невеличкої будівлі, що нагадувала собою старий офісний центр. База була у непоганому стані, хоч і на ній було видно численні сліди від ворожих куль. Біля входу їх зустрів білий, майже стертий напис "Зона не відпускає". Схоже, ці чолов'яги справді зневірились та майже здались. Більше року вони пробули в місті-привиді, витримуючи часті атаки монолітовців, мутантів, тепер і Темного сталкера. Гості привезли з собою багацько сумок з різними припасами, кожен мав на собі важкий рюкзак, близько тридцяти кілограмів спорядження. 

   Та ці офіси були лише прикриттям. База знаходилася знизу, у широченному підвалі з трьома кімнатами, двохярусними ліжками, якимись ящиками. По-середині у діжці догорало багаття. Родіон задивився на нього. Слабкий вогонь нагадував надію на хороше майбутнє. Воно повільно гасло, з кожним днем стаючи слабшим. Він не помітив, як до них вийшли ті самі сталкери-майстри. Їх худі обличчя з обвислою шкірою, глибокими ямами замість очей, сухими губами, сивою щотиною говорили самі за себе. Їх було шестеро. В іншій кімнаті було видно ще двох, що лежали на ліжку. Один припіднявся, аби поглянути на гостей. Інший, видно, був не у свому розумі. Щось вигукував, махав руками, перелягав з правого боку на лівий і навпаки. В повітрі чувся запах спирту, різкого поту та випорожнень. Всередину залетів невеликий чорний ворон. Покружлявши трохи під стелею, він сів на один з ящиків. Прип'ятські сталкери ніби збожеволіли. Почалися крики, метушня, один з них дістав рушницю та зробив три постріли в птицю, котру розірвало на частини. Гості стояли в недорозумінні.