Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

не красовался бы более на шеститысячном своем аргамаке, привлекая взоры знатных панн и зависть дворянства, если бы не спасло его находившееся в местечке русское духовенство».

У другій редакції згадку про повстання Острянина й Гуні подано приблизно в такому ж руслі. Щоправда, кількість козацького війська помітно зростає: із 30-титисячного воно перетворюється на 120-тисячне.

У цих описах не бачимо відображення реалій повстання під проводом Острянина й Гуні. Це радше така собі міфологізована оповідь про козацькі звитяги. Натомість тут є згадка про одного історичного персонажа — полководця Миколу Потоцького (1593–1651), який придушив повстання під проводом Острянина й Гуні. Отже, це ще одна вказівка на те, що події «Тараса Бульби» відбувалися в другій чверті XVII ст.

У першій редакції, коли йдеться про те ж таки повстання під проводом Острянина й Гуні, натрапляємо на такі слова: «Но обратимся к нашей истории. Что ж делал Тарас с своим полком? А Тарас выжег восемнадцать местечек, около сорока костелов и уже доходил до Кракова». Приблизно ту саму фразу зустрічаємо і в другій редакції.

Насправді повстанці під проводом Острянина й Гуні не доходили до Кракова. Вони діяли переважно на теренах нинішньої центральної України. Однак тут можна побачити певну історичну накладку. За часів Хмельниччини козацькі загони доходили до польських етнічних земель. Союзник Богдана Хмельницького, правитель Трансільванії (Семиграддя) Юрій Ракоці, 1657 року, спираючись на допомогу українських та шведських військ, захопив значну частину Польщі включно з Краковом і Варшавою. Під його керівництвом воював козацький полковник Антoн Жданович, посланий Хмельницьким. Тобто при бажанні в особі Ждановича можна вгледіти прообраз Тараса Бульби.

Проте хронологічні накладки — далеко не всі фактичні неточності, що їх ми маємо в повісті. Наприклад, хоча Гоголь і користувався «Описом України» Боплана й навіть «повторював» його в окремих місцях, проте вигадав існування якогось торгово-ремісничого осередку, який знаходився поряд із Січчю і ніби був її «господарським двійником». Про це детальніше йтиметься далі.

Гоголь не лише вигадує персонажів свого твору, але іноді й наділяє їх дивними посадами. Наприклад, польську панночку, в яку закохується Андрій, називає дочкою ковенського воєводи. Уже говорилося, що литовське місто Каунас (Ковно) ніколи не було центром воєводства. За часів Гоголя це навіть не був центр губернії — звичайнісіньке повітове містечко. Зрештою, незрозуміло, чому ковенський воєвода жив у Києві, коли, згідно з другою редакцією «Тараса Бульби», тут був свій воєвода — Адам Кисіль. Незрозуміло також, чому цей ковенський воєвода опиняється в Дубні й керує обороною цього міста. Адже Дубно й Ковно розташовуються на відстані близько семисот кілометрів одне від одного. Зрештою, Дубно за часів Речі Посполитої входило до складу Волинського воєводства, й Гоголь, здавалося б, мав про це знати.

Звісно, історична белетристика в часи Гоголя — втім, і не тільки в його часи — великої точності не вимагала. Письменник міг собі дозволити вигадувати історичних персонажів, комбінувати факти минулого, вдаватися до їхнього переосмислення тощо. Але, пишучи твір на історичну тематику, він мав би дотримуватися загальновідомих фактів.

А в «Тарасі Бульбі» подекуди спостерігаємо ігнорування історичного фактажу.

Водночас письменник уводить у твір набір реальних історичних фактів, які стосуються саме XVIІ ст. Це існування Києво-Могилянської академії, повстання під проводом Острянина й Гуні, згадки про Миколу Потоцького, Адама Киселя, а також імовірна згадка про Боплана.

Назвати це помилкою — знов-таки проблематично. Гоголь, який студіював історію України, знав, що наведені ним у повісті події належать переважно до XVIІ ст., у крайньому випадку — до кінця XVI ст.

Навіщо Гоголь припускався таких грубих хронологічних і фактичних неточностей? Списати це на неуважність автора не випадає. Складається враження, що робив він це свідомо.

Відповідно, виникає питання: а яка в цьому була мета?

Можливо, письменник давав читачам сигнал: мовляв, не сприймайте цього тексту всерйоз, це вигадка, в якій маємо перекручену чи сфальсифіковану історію…

Правда, далеко не кожен цей сигнал сприйме. Багато кому хочеться вірити, що описане в повісті — правда. А дехто просто не замислюється над цим, зачарований зовнішньою красою тексту.

Тарас Бульба: герой чи антигерой?

Загалом у літературі утвердилася думка, що Тарас Бульба — герой позитивний. У повісті можна віднайти чимало фрагментів, які дозволяють схарактеризувати його з позитивного боку. Але поряд із цим є в тексті й місця, що дають підстави сумніватися в «позитивності» Бульби. При бажанні у них можна вгледіти авторське прагнення подати цього героя в світлі негативному.

Наприклад, таке трактування зустрічаємо в Едити Бояновської, до розвідки якої ми вже зверталися. Вона пише:

«Гоголь… руйнує монументальний образ Тараса з допомогою комізму. Його справжнє ім’я — Бульба — видається смішним: воно означає «картопля» українською та білоруською. «Тарас Бульба», якого англійською мовою можна було б передати як Johnny Potato, безумовно, звучить як безглузде ім’я для національного героя, навіть у такій картоплецентричній кулінарній культурі, як українська. Проте це ім’я насправді здається доречним, оскільки Тарасове тіло нагадує громіздку й округлу бульбу. У першій главі Гоголь пригощає нас смачною сценою, коли Бульба сідлає коня, який бешено отшатнулся, почувствовав на себе двадцатипудовое бремя, потому что Бульба был чрезвычайно тяжел и толст…” Гоголь доводить ідею героїчного персонажа до крайності: 20 російських пудів відповідає понад 320 кілограмам! Образ колосальної повноти Тараса, який мало не розчавлює свого коня, ставить жирну пляму на його подальшому зображенні як хвацького та спритного вояка. Спочатку Гоголь мав намір дати йому навіть смішніше ім’я — Кульбаба, яке з’являється в рукописній версії 1835 року… Хоча й позбавлене сенсу в російській мові, це слово містить корінь баба, що виглядає зовсім недоречно на тлі сповідуваного Тарасом презирства до жіночого світу. «Кульбаба» — тендітна квітка, чиї спори можна здмухнути одним подувом (Гоголь вміщує її у своїх “Матеріалах до словника”…)».

Додамо від себе: якщо Гоголь справді розуміє під бульбою картоплю, то чи не є це натяком на неісторичність або навіть антиісторичність «Тараса Бульби»? Адже картопля в Україні з’явилася не раніше XVIII ст., тоді як дія повісті (про це вже йшлося) переноситься аж у століття XV-те…

Однак Гоголь, даючи ім’я своєму героєві, не обов’язково мав на думці картоплю. У той час ця овочева культура не була популярною на рідній письменникові Полтавщині. Зрештою, слово бульба в українській мові має кілька значень. Під бульбою розуміють м’ясисте потовщення на корені або взагалі на підземній частині рослини. Та є ще одне значення. Бульбами називали кульки, бульбашки на поверхні рідини. Таким чином, у переносному розумінні