Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

виду обступившего народа; во вкусе того бранного, трудного времени, когда начали разыгрываться схватки и битвы на Украйне за унию».

Тут уже є певне зміщення хронології: дія повісті належить не до періоду зародження унії, як у першій редакції, а до постуніатських часів, коли почалися битви за унію. Це рубіж XVI–XVIІ ст.

Проте невдовзі після цього епізоду зустрічаємо характеристику Тараса Бульби, в якій читачеві дають зрозуміти, що дія твору відбувається у… XV ст. У першій редакції про головного героя говориться так:

«Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли только возникнуть в грубый XV век, и притом на полукочующем Востоке Европы, во время правого и неправого понятия о землях, сделавшихся каким-то спорным, нерешенным владением, к каким принадлежала тогда Украина. Вечная необходимость Пограничной защиты против трех разнохарактерных наций — всё это придавало какой-то вольный, широкий размер подвигам сынов ее и воспитало упрямство духа. Это упрямство духа отпечаталось во всей силе на Тарасе Бульбе. Когда Баторий устроил полки в Малороссии и облек ее в ту воинственную арматуру, которою сперва означены были одни обитатели порогов, он был из числа Первых полковников».

У цьому фрагменті закладена хронологічна колізія. Гоголь згадує, що король Речі Посполитої Стефан Баторій «влаштував полки в Малоросії». Справді, 16 вересня 1578 року цей король збільшив кількість реєстрових козаків до 500 осіб, а потім — до 600 козаків. Був також поставлений козацький гетьман («dux supremus»): ним тоді призначили брацлавського каштеляна, черкаського старосту князя Михайла Вишневецького (до речі, двоюрідного брата Дмитра Вишневецького, який, вважається, ввійшов у фольклор під іменем Байди). Ця реформа Баторія подекуди навіть сприймалася як організація українського реєстрового козацтва, хоча насправді воно було зорганізоване дещо раніше — ще за короля Сигізмунда Августа, 1572 року Отже, ця подія належить до XVІ, а не до XV ст.

У другій редакції повісті Гоголь, говорячи про ці речі, ніби знімає вказану хронологічну колізію. Він пише:

«Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый ХV век на полукочующем углу Европы, когда вся южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена, выжжена дотла неукротимыми набегами монгольских хищников… Тарас был один из числа коренных, старых полковников: весь был он создан для бранной тревоги и отличался грубой прямотой своего нрава. Тогда влияние Польши начинало уже оказываться на русском дворянстве. Многие перенимали уже польские обычаи, заводили роскошь, великолепные прислуги, соколов, ловчих, обеды, дворы. Тарасу было это не по сердцу».

Але як не крути, дуже проблематично говорити, ніби в XV ст. існувало українське козацтво, а надто «корінні, старі» козацькі полковники.

Незважаючи на заяви Гоголя, що дія повісті відбувається в XV чи принаймні у XVІ ст., згадувані в ній події та персони належать переважно до другої чверті XVІІ ст. Хіба що деякі з подій, наприклад міфічна страта Наливайка в міднім бику, стосуються останніх років XVІ ст.

На самісінькому початку повісті сказано, що до Тараса Бульби на хутір приїжджають його сини, які навчалися в православній Київській академії. Але цей навчальний заклад почав функціонувати 1632 року і звався попервах Київською колегією (або ж колегіумом). До того в Києві існували лише православні школи при Київському братстві (не раніше від 1615 року) та Києво-Печерській лаврі. Статус академії Київська колегія дістала 1658 року завдяки Гадяцькому договору, а поширення ця назва — Київська академія — набула лише в кінці XVІІ ст.

Гоголь же, характеризуючи заклад, де навчалися сини Бульби, вживає саме термін академія. Зокрема в першій редакції повісті є такі слова: «Сам воевода, Адам Кисель, несмотря на оказываемое покровительство академии, не вводил их в общество и приказывал держать их построже». Те саме речення є і в другій редакції. Справді, Адам Кисіль — реальна історична особа. Він був сенатором Речі Посполитої, з 1649 по 1653 рр. обіймав становище київського воєводи. Кисіль дотримувався православ’я, належав до числа соратників митрополита Петра Могили і дійсно надавав матеріальну підтримку Київському колегіуму. Тож у наведеному реченні про покровительство Киселя над Київською академією Гоголь майже адекватно відобразив історичні реалії.

І в першій, і в другій редакції повісті є згадки про французького (іноземного) інженера. В його особі нескладно впізнати Боплана, який служив у польській армії на теренах України якраз у другій чверті XVII ст.

Доволі конкретною є прив’язка подій «Тараса Бульби» до відомого козацького повстання під проводом Якова Острянина (у повісті — Остряниця) й Дмитра Гуні, яке відбулося 1638 року У першій редакції зустрічаємо такий опис цього повстання:

«Тридцать тысяч козацкого войска показалось на границах Украины. Это уже не был какой-нибудь отряд, выступавший для добычи или своей отдельной цели: это было дело общее. Это целая нация, которой терпение уже переполнилось, поднялась мстить за оскорбленные права свои, за униженную религию свою и обычай, за вероломные убийства гетьманов своих и полковников, за насилие жидовских арендаторов и за всё, в чем считал себя оскорбленным угнетенный народ. Верховным начальником войска был гетьман Остраница, еще молодой, кипевший желанием скорее сбросить утеснительный деспотизм, наложенный самоуправием государственных магнатов, и очистить Украину от жидовства, унии и постороннего сброда. Возле него был виден престарелый и опытный товарищ и советник его Гуня. Сорок тысяч лошадей нетерпеливо ржали под седоками и без седоков. Восемь полков, из которых половина конных и половина пеших, в суконных алых, синих и желтых кафтанах, выступали браво и горделиво. Восемь опытных полковников правили ими и хладнокровным движением бровей своих ускоряли или останавливали нетерпеливый поход их. Одним из них начальствовал Бульба. Преклонные лета, слава и опытность давали ему значительный перевес в совете; но неумолимая и свирепая жестокость его казалась ужасною даже для глубоко оскорбленных защитников. Его совет дышал только одним истреблением, и седая голова его определяла только огонь и виселицу. Не буду описывать тех битв, где отличались козаки, ни постепенного хода всей великой кампании: это принадлежит истории. Там изображено подробно, как бежали польские гарнизоны из освобождаемых городов, как были перевешаны бессовестные арендаторы-жиды, как слаб был коронный гетьман Николай Потоцкий с многочисленною своею армиею против этой непреодолимой силы, как, разбитый, преследуемый, перетопил он в небольшой речке лучшую часть своего войска, как облегли его в небольшом местечке Подокном грозные козацкие полки и как, приведенный в крайность, польский гетьман клятвенно обещал полное удовлетворение во всем со стороны короля и государственных чинов, и возвращение всех прежних прав и преимуществ; но козаки, наученные прежним вероломством, были неумолимы, и Потоцкий