Світлана Литвиненко - Приховані гріхи, Світлана Литвиненко

Розділ 12

  Вже за два дні Ігорю помітно покращало. І на цей момент, він сидів на терасі свого будинку та насолоджувався теплою осінньою погодою вдивляючись у далечінь. Листя на деревах, які росли уздовж річки вже почало жовкнути та опадати. Вода у річці виглядала спокійною, але іноді на ній з’являлися легкі хвилі, які віддзеркалювали осіннє небо. По небу пливли важкі сірі хмари, через які іноді просвічувалося лагідне сонце. Десь далеко закричали перелітні птахи відлітаючи у теплі краї. При інших би обставинах Ігор би прислухався до звуків природи, бо він це любив. Але нині прислухався до свого смартфону, який лежав на садовому столику. Бо йому мав зателефонувати кращий друг, який працював приватним детективом та повідомити коли зможе приїхати. Однак Назар не подзвонивши заздалегідь, вже зараз зайшов до будинку Ігоря.

-Ігорю Олександровичу, до вас прийшли,- доповіла  Галина Василівна.

-Я нікого не хочу бачити,- відповів їй Ігор не обертаючись до неї обличчям,- скажіть, що я захворів.

-А я то гадав, що ти будеш радий мене бачити,- вигукнув Назар, який стояв за спиною домробітниці.

-Друже,- Ігор почувши голос друга відразу зрадів підвівся із садового крісла та простягнув йому руку для привітання.- А чому не передзвонив?

-Вирішив сюрпризом до тебе, зненацька,- відповів Назар потискаю руку Ігорю.- Як ти? Бачу серйозно постраждав.

-Не наскільки серйозно як ти думаєш. Ще два, три дні й пов’язку можна буде сміло зняти. Та я вже завтра планую вийти на роботу, бо у мене її помітно додалося,- Ігор кивком голови запропонував другові присісти напроти нього, а потім помітив, що Галина Василівна ще стоїть у дверях звернувся до неї,- принесіть нам кави й подбайте про те, щоб нас ніхто не турбував.

-Гаразд Ігорю Олександровичу,- Галина Василівна покинула терасу, поспішивши виконати прохання свого господаря.

  Назар брюнет, з короткою стрижкою таких самих років як і сам Ігор виглядав серйозно, розумно, елегантно. Мав здатність аналізувати дрібні деталі, спостерігати, добре орієнтувався в правових аспектах своєї роботи. Чоловік розстебнув ґудзики на своєму темно-синьому піджаку, а вже потім присів на садове крісло та уважно почав слухати розповідь друга. Ігор швидко переповів йому, що з ним трапилося і чого він би бажав від нього.

-А сам ти кого підозрюєш?- поцікавився Назар.

-В тому то і справа, що я взагалі нікого не підозрюю,- Ігор напружено почав пригадувати всіх з ким у нього був конфлікт та непорозуміння,- не можу я на когось конкретно вказати. Розумієш?

-А ти впевнений, що це був підпал? Можливо нещасний випадок, тобто чиєсь необережне ставлення з вогнем призвело до таких наслідків,- почав розмірковувати Назар.

-Вже офіційно підтвердили, що міст навмисно підпалили…,- повернулася Галина Василівна з кавою й Ігор перестав говорити чекаючи коли вона залишить їх, а потім продовжив,- поліція запевняє мене, що розбереться з цим. Та я й не сумніваюся, що вони проведуть розслідування. Та відчуваю, що це буде не так швидко, як мені б хотілося. А ще, можливо вони не всі нюанси цієї справи візьмуть до уваги. В принципі ніхто не постраждав. Просто згорів приватний міст заможних людей. А міст то хороший був, дебелий, витримував лісовози з вантажем.

-Мінус цього моста у тому, що він був дерев’яний,- Назар взяв до рук чашечку з кавою.

-Тапер на місці зруйнованого планую побудувати із цегли, заліза, щоб у майбутньому вже ні в кого не виникало бажання його підпалювати,- Ігор теж відпив каву,- та справа зовсім не в мостові, а в тому хто за цим стоїть, хто намагається мені зашкодити.

-З цим будемо розбиратися,- Назар поставив чашечку на стіл та дістав зі свого дипломата блокнот з ручкою,- треба перевірити всіх хто має відношення до твого бізнесу.

-Хочеш перевірити всіх з ким я співпрацюю?- запитав Ігор у Назара.

-Так,- кивнув головою Назар,- а також ти повинен розповісти мені все у найменших дрібничках, що відбувалося саме у той день коли це трапилося. Можливо вийде за щось зачепитися.

  Ігор почав розповідати, а Назар робити помітки у блокноті.

-От, що цікаво,- Назар перебив розповідь друга,- чому саме у цей день  твій помічник Федір із бухгалтеркою затрималися? Чи дійсно вони потрапили у ДТП, чи можливо навмисно вигадали таку відмовку? Якщо навмисно, то вони, мабуть, розраховували на те що невчасне оформлення накладної затримає виїзд лісовозів.

-Аби я не знайшов помічниці, то я сам би з цими докладними провозився набагато довше і лісовози виїхали б пізніше,- Ігор теж відставив каву, - але це не така вже і значна затримка.

-Звісно, що це не затримало лісовози, але негідники виграли б час. Хоч час тут і не грає ніякого значення, якщо підпал робили найняті люди.

-Але якщо вони б самі зайнялися підпалюванням мосту, то час би мав значення. Але в будь-якому випадку вони встигли підпалити міст до того часу, коли ще лісовози їх не переїхали. Але навіщо їм самим підпалювати міст, якщо вони могли б когось найняти?- почав розмірковувати Ігор.

-Щоб нікому не платити й щоб не було свідків,- відповів Назар.- Наступне запитання, навіщо Федору і бухгалтерці це потрібно? Якщо ти втратив би контракт, то їм би теж не дуже добре було. У них би  врізалася б зарплатня, або ще б гірше, залишилися без роботи... Хіба… хтось заплатив їм більше ніж платиш ти.

-Я хочу все це знати напевне,- Ігор відхилився на спинку садового крісла,- та хай там як, а їхній план провалився і лісовози вже доставили товар до замовника.

-Я переконаний, ці негідники продовжать тобі шкодити. Якщо вони щось надумали, то їх не зупинити,- продовжував розмірковувати Назар,- я займуся цією справою, все перевірю і можливо вже найближчим часом у мене вийде щось з’ясувати. А ти, не втрачай пильність. Можливо Федір тут і не до чого і за цим стоїть зовсім інша людина про яку ми навіть не згадали.

-Я тебе зрозумів і дякую, що не відмовив у допомозі. Я знав, що зможу на тебе розраховувати,- в Ігоря з’явилася надія та піднявся настрій.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍