Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

краватка. Де б він не був, сонячне світло

сяяло за його спиною. Картинка постійно мерехтіла, намагаючись збалансувати рівень яскравості, перетворюючи

його то на тінь у кабінеті державної установи, то на живого

чоловіка в ореолі світла.

— Сподіваюся, нарада пройшла добре?

— Непогано, — відповіла Авасарала. — Ми готуємося до

зустрічі з марсіянами. Зараз вони домовляються про заходи

безпеки.

— Це було спільне рішення?

— Щойно я їм про це повідомила, так. Марсіяни відправляють

своїх керівників на перемовини з чиновниками ООН, щоб

особисто висловити вибачення й обговорити нормалізацію

стосунків та повернути Ганімед до чогось там і таке інше. Так?

Еррінрайт почухав підборіддя.

— Я не впевнений, що наші візаві з Марса уявляють це собі так

само.

— Значить, хай протестують. Ми розішлемо дуельні пресрелізи

й аж до останньої хвилини погрожуватимемо скасувати

перемовини. Пристрасті — це чудово. То навіть краще, ніж

чудово, бо відвертає увагу. Тільки не давайте киванцю говорити

про Венеру або Ерос.

Він ледь помітно скривився.

— Будь ласка, давайте не називати Генерального секретаря

«киванцем»...

— А чому? Він знає, що я його так називаю. Кажу це киванцю

в обличчя, а йому хоч би що.

— Він думає, що ви жартуєте.

— Це тому, що він довбаний киванець. Не дайте йому говорити

про Венеру.

— А записи?

То було слушне питання. Хай там що напало на Ганімед, воно

почало з території, яку займала ООН. Якщо довіряти закулісній

балаканині — а їй не можна довіряти — Марс мав записи камери

з костюма лише одного піхотинця. Авасарала ж мала сім хвилин

відео високої роздільності із сорока різних камер, як та істота

нищила найкращих представників Землі. Навіть якщо вдасться

переконати марсіян мовчати, це буде важко приховати.

— Дайте мені час до перемовин, — відповіла Авасарала. —

Побачимо, що вони скажуть і як вони це скажуть. Тоді

я знатиму, що робити. Якщо це зброя марсіян, вони це викажуть

своєю пропозицією.

— Зрозуміло, — повільно мовив Еррінрайт. Тобто, він не

зрозумів.

— Пане Еррінрайте, з усією повагою... Наразі це має

залишатися між Землею і Марсом.

— Невже ми так хочемо бурхливих пристрастей між двома

найбільшими військовими силами у системі? Як ви це уявляєте?

— Я отримала сповіщення від Майкла-Джона де Утурбе про

підвищення активності на Венері в той самий час, коли

почалася стрілянина на Ганімеді. Це був невеликий сплеск, але

він був. А якщо на Венері щось коїться саме тоді, коли на

Ганімеді з’являється щось до дідька схоже на протомолекулу...

Це вже проблема.

Вона помовчала кілька секунд, щоб він зрозумів сказане. Очі

Еррінрайта рухалися, ніби він читав з повітря. Так робив, коли

був у глибоких роздумах.

— Брязкання зброєю — це пройдений етап, — продовжувала

Авасарала. — Ми його пережили. Це відома стала. У мене є

папка, і там дев’ятсот сторінок аналізу й планів на випадок

конфлікту з Марсом, зокрема чотирнадцять різних сценаріїв про

те, як діяти, якщо вони раптом розроблять нову технологію.

А папка про те, що робити, коли щось прилетить із Венери?

У ній три сторінки, які починаються так: «Крок перший: знайти

Бога».

Еррінрайт прийшов до тями. Сорен у неї за спиною мовчав по-іншому і тривожніше, ніж зазвичай. Авасарала більше не

приховувала страху.

— Три варіанти, —тихо продовжувала вона. — Перший: її

створив Марс. Це просто війна. Ми впораємося. Другий: її

створив хтось інший. Неприємно і небезпечно, але розв’язок є.

Третій: вона сама себе створила. І ми безсилі.

— Ви додасте до своєї тонкої папки більше сторінок? — спитав

Еррінрайт легковажним тоном.

Питання легковажним не було.

— Ні, пане. Я дізнаюся, котрий із трьох варіантів перед нами.

Якщо це перші два, я розв’яжу цю проблему.

— А якщо третій?

— Подам у відставку. Призначте на моє місце якогось іншого

ідіота.

Еррінрайт знав Авасаралу достатньо довго, щоби почути гумор

у її словах. Він усміхнувся і мимоволі смикнув за краватку. Це

стало