Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

його звичкою. Він був так само стривожений, як і вона.

Якби ви його не знали, ви б не помітили.

— Це гра на межі. Не можна дозволити, щоб конфлікт на

Ганімеді занадто розпалився.

— Я відсуну його на задній план, — сказала Авасарала. — Війна

почнеться тільки тоді, коли я скажу.

— Ви хочете сказати, коли Генеральний секретар візьме на себе

відповідальність і за це проголосує Генеральна асамблея?

— А я скажу йому, коли це зробити. Але можете самі

переказати йому новини. Коли він чує таке від старої бабці, як я, у нього член сохне.

— Ну, ми точно не можемо цього допустити. Повідомте мені

результати. Я поговорю зі спічрайтерами і перевірю, щоб текст

його повідомлення не виходив за окреслені рамки.

— І кожен, хто зіллє відео нападу, відповідає переді мною, —

додала Авасарала.

— Кожен, хто його зіллє, винен у зраді, постане перед

законним трибуналом і відбуватиме довічне покарання

в Місячній тюремній колонії.

— Майже те саме.

— Будьте на зв’язку, Крісджен. Настали важкі часи. Що менше

сюрпризів, то краще.

— Так, пане.

Зв’язок перервався. Екран погас. Вона побачила на ньому своє

відображення оранжевою плямою, накритою сивою шапкою

волосся. Сорен розпливався білим і хакі.

— У тебе мало роботи?

— Ні, пані.

— То забирайся.

— Слухаюся, пані.

Вона почула, як за спиною віддаляються кроки.

— Сорене!

— Пані?

— Роздобудь мені список усіх, хто свідчив на слуханнях про

випадок

на

Еросі.

І

передай

їхні

свідчення

нейропсихоаналітикам, якщо ти цього досі не зробив.

— Вам це потрібно в текстовому вигляді?

— Так, і це теж.

— Передам, щойно буде готово.

За ним зачинилися двері, й Авасарала розляглася у кріслі.

У неї боліли ноги, а передчуття головного болю, яке не

відступало зранку, робило крок уперед і готувалося до виступу.

Будда посміхався безтурботно, і вона посміялася разом із ним, ніби це жарт, зрозумілий тільки їм удвох. Хотіла піти додому, сісти на ґанку і слухати, як Арджун вправляється на фортепіано.

Але натомість...

Щоб зв’язатися з Арджуном, вона скористалася не офісною

системою, а планшетом. Через якийсь забобонний порив хотіла

відмежуватися з ним від усіх, навіть такою дрібницею. Він

одразу ж прийняв виклик. Сухорляве обличчя, коротко

підстрижена борода вже майже повністю біла. Сміх грає в очах

постійно, навіть коли він плаче. Один погляд на нього розслабив

тягар у грудях.

— Я прийду додому пізно, — сказала вона, відразу шкодуючи

через свій діловий тон. Арджун кивнув.

— Я так вражений, аж нема слів, — навіть у сарказмі він був

ніжний. — Сьогодні маска важка?

Маска — він так це називав. Ніби людина, якою вона була, коли стояла перед світом, була несправжньою, а та, яка

розмовляла з ним або грала у розмальовки з онуками —

справжньою. Авасарала вважала, що він помиляється, але

вигадка була такою втішною, що вона завжди йому підігрувала.

— Сьогодні дуже важка. Чим ти займаєшся, коханий?

— Читаю чернетку дипломної Кукуррі. Над нею треба

попрацювати.

— Ти в кабінеті?

— Так.

— Тобі варто вийти у сад, — сказала вона.

— Тому що там хочеш бути ти? Ми можемо піти разом, коли ти

прийдеш додому.

Вона зітхнула.

— Можливо, я буду дуже пізно.

— Розбуди мене, і тоді ми підемо.

Вона торкнулася екрана, і він посміхнувся, ніби відчув цей

дотик. Вона перервала зв’язок. За давньою звичкою, вони не

прощалися. Це була одна з тисяч маленьких персональних

особливостей, породжених десятиліттями шлюбу.

Авасарала повернулася до настільної системи, витягнувши

тактичний аналіз бою на Ганімеді, дані розвідки про головних

військових посадовців на Марсі та зведений графік перемовин, який генерали уже наполовину заповнили з часу їхньої наради.

Взяла із сумочки фісташку, зламала шкаралупу й занурилася

в сиру інформацію, дозволивши своїм думкам кружляти крізь

неї. У вікні за нею інші