АнєчкаLB - Ангедонія, АнєчкаLB

- Я не заганяю тебе в кут. Я просто попередив: я заїду ввечері, - наголосивши на останніх словах, Ліам встав і пішов.

І заїхав, як і обіцяв, увечері, о пів на дев'яту. Прихопивши з собою на деякий час забуті книжки, зошити та планшет, Пола вийшла з дому і сіла в машину.

- Куди цього разу поїдемо? У склеп?

Ліам усміхнувся.

- Звідки ти все знаєш?

Пола вже з усією серйозністю і деяким побоюванням глянула на однокурсника. Він не жартує? Така її реакція ще більше потішила Саломона.

Сонце сідало. Ніч наближалася. Tesla відвозила невідомо куди. Пола все більше хвилювалася.

Озеро?

- Як тобі такий склеп? - поцікавився Ліам і вийшов з машини. - Сьогодні пече як ніколи. Водичка - в самий момент.

Пола теж вийшла:

- Де ж покласти підручники? Вони тут розмокнуть. І вже нічого не видно.

- Залиш їх у машині.

- Ти не збирався займатися завданням?

- Ні, звісно. Просто хотілося, щоб ти на один вечір менше провела зі своїм близьким знайомим.

- Чим тобі не подобається Рей?

- Причина не в ньому. У мене загострене почуття власництва.

- Я не твоя власність.

Ліам наблизився до озера і прямо в одязі зайшов у воду.

- І як вода? - поцікавилася Пола.

- Рідка. Підходь.

- Ні. Я не піду туди. З чого б це? А ти - обманщик.

- Хочеш піти?

Питання зненацька. Вона й сама не знає. Мовчання.

- Тоді заходь.

- Це якийсь тест? Що буде, коли я зайду?

- Ти будеш мокра. І ти ставиш занадто багато запитань.

- Тому що я хочу знати на них відповіді.

- Я тобі їх все одно не дам.

- Чому?

- Ти ж сама сказала, що все складно. Це не змінилося. Або те, що є, або ніхто один одному.

- Я зайду, - дівчина рішуче попрямувала до водойми. Вода холодна! У чому жарт? Адже літо і спекотно. Вона зупинилася, намочивши тільки стопи. У розгубленості безпорадно подивилася на Ліама.

- Я зрозумів, - усміхнувся він. - Але героїзм оцінив.

Пола розслаблено сиділа на траві й не зводила погляду з плавця. Граціозний. Міцний. І чимось до себе притягує. Які будуть у них стосунки? Чому все складно? Хто такий Рей?

- Не спиш? - Ліам вийшов з озера і присів поруч із дівчиною. Вода лилася з його одягу. До речі, вже потемніло. І вони слабо бачили одне одного. Може, це й на краще. Так простіше спілкуватися.

- У романах і мелодрамах у такі моменти має бути багаття. Але саме тому ми й не будемо його розпалювати. Ну, ще й тому, що зараз і так жарко.

- Так. Буде просто катастрофа, якщо наше спільне проведення часу буде хоч віддалено нагадувати побачення, - саркастично зазначила Пола.

- Це не love story. Це життя. Забудь дорогу в хмари. Усе у світі лаконічно й примітивно.

- Ні. Але я не буду оскаржувати твою позицію. І взагалі... Що це? - Пола вказала на чорну густу рідину, що повільно розтікалася з-під ноги Ліама. Діставши з кишені телефон, вона ввімкнула спалах. - Це кров?

Ліам оглядав себе, намагаючись зрозуміти причину кровотечі. Нарешті виявивши, що проколов ногу гострою гілкою, витягнув її зі стопи. Не панікуючи й не поспішаючи. Зате панікувала Пола.

- Я не розумію... Ти не помітив, що увігнав у ногу півдерева?

- Це не півдерева. Дрібна колючка.

- Колючка? Завдовжки десять сантиметрів? Тобі хіба не боляче?

- Я не хочу про це говорити.

- Тобі потрібно в лікарню! Кров сильно тече, - вона схопилася з місця. - Ти зможеш вести машину?

- Звісно, зможу. Заспокойся, - Ліам теж піднявся. В очах потемніло. Зображення крутиться. Може, рана трохи серйозніша, ніж він припускав? Як давно тече кров?

- Я поїду з тобою. Тобі допомогти дійти?

- Ти? Це вже не смішно. Ти свої сили реально оцінюєш? Навіть якби я помирав, ти мене ні на сантиметр не посунула б.

Вони дійшли до машини. Ліам навіть не кульгав. Він, як зазвичай, наступав на травмовану ногу. Дівчина не знала, що й думати. А ще занепокоєння, сум'яття, тривога і тремтячі пальці.

Медичний центр. Обробка рани. Кілька швів. Перев'язка. І постійні надокучливі запитання: "Тут боляче?", "Як болить?", "Що ви відчуваєте?". А перед очима надто вже багато чорних цяток. Напевно, завтра доведеться приїхати до батька.

Очікування. Пола сидить на диванчику і намагається придумати пояснення останнім подіям. Але нічого, що можна прийняти як факт, не спадає на думку. Багата фантазія все більше підкидає неймовірних і неправдоподібних тлумачень. Вона очима проводжає лікарів і пацієнтів, які проходять повз. Нескінченно чекає. І нарешті, Ліам з'являється в коридорі.