Тіна Волф - Заборонене кохання, Тіна Волф

Марк помітив, що мама почала більше хвилюватись, запропонував їй випити води, але вона відмовилась і продовжила, опустивши очі донизу.

-  Він пішов. Пішов до жінки, яку кохав по-справжньому. І це була, та сама – тітка Наталка, наша сусідка. Він і до тепер з нею живе. І щасливий, - зовсім сумно мовила мати.

Марк мовчав роздумуючи над почутим.

-  А за весь цей час батько намагався мене побачити, чи хоча б цікавився мною?

-  Так, синку! Він дуже тебе любив і любить. Він ніколи про тебе не забував. Але я робила все, щоб він не зустрівся з тобою. Від хоча б якоїсь допомоги з його боку, я відмовлялася. Вважала, що ти тільки мій син, а він не має ніяких прав на тебе. Він кожного місяця надсилав гроші для тебе, але я їх повертала назад. Я боялася, що він зможе тебе відібрати у мене. Пізніше дізналась, що Дмитро  поїхав за кордон, перебував там довгий час.

Раптом мама встала і нічого не сказавши вийшла в іншу кімнату. Марк залишився один. Від почутого в голові почали збиратися різні думки. Коли був хлопчиком, та й зараз теж,  задумувався над тим, де його батько і чому він залишив їх з матір’ю, чому не спілкується. Марк мріяв зустрітися з ним і хоча б просто поговорити.

Ольга Владленівна повернулась і принесла з собою невеликий паперовий пакет, простягнула сину, і сказала:

-  Ось, це твоє?

-  Що це? – запитав Марк і уважно подивився на пакунок, який мати поклала на стіл.

-  Це листи, які твій батько надсилав тобі, а я їх не наважувалася показати. Пробач. Значну їх частину викинула. Злилась на нього, а може на себе, а можливо на своє життя. Це те, що залишилось. Пробач, синку, - підсунула пакунок ближче до Марка.

Марк дивився на пакунок і все ніяк не наважувався його відкрити. Потім злегка тремтячими пальцями торкнувся, заглянув в середину. Там лежали акуратно зложені конверти, їх було небагато.

-  Я можу їх забрати собі, - запитав Марк.

-  Так, - тихо відповіла.

Марк акуратно згорнув пакет, хвилюючись, щоб нічого з нього не випало і поклав у задній карман джинсів.

-  Мамо, а де зараз тато? Ти знаєш? – схвильовано запитав.

-  Він не так давно повернувся із-за кордону. Приїжджав до мене, хотів тебе побачити. Просив про зустріч, - с тремтінням у голосі говорила мати.

-  А ти? – запитав Марк, з надією, що нарешті зможе побачити свого батька.

-  Ось, - поклала на столі клаптик паперу і тремтячою рукою присунула ближче до сина, - це його телефон.

Серце у Марка гучно забилося. Почуття переповнювали.

-  Я йому подзвоню? – несміливо запитав, неначе просив дозволу.

-  Подзвони, синку, - тихо відповіла, а на обличчі сум та печаль.

Марк взяв до рук клаптик паперу і довго вдивлявся в написані ручкою цифри. Це ж писав його тато!

-  Пробач мені, синку! Якщо можеш, - ледь чутно промовила мати, - Я тебе дуже люблю, синку. Зараз розумію, що вчинки мої були божевільними. Не хочу себе виправдовувати.

Марк відірвав очі від папірця і тихо мовив у відповідь:

-  Все добре, мамо! Я тебе люблю! І я тебе розумію! Ти мені теж пробач, - і скупі чоловічі сльози заблищали в жовто-карих очах.