Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Хлопець тяжко піднявся, підняв одну палицю, та опираючись на неї потроху пішов в іншу сторону будинку. Десь там його чекали його дикуни, або десь там була їх територія.

Аліна, яка чула всю розмову, піднялась до інших, та крикнула ворогу:

Чекай. Я згодна з Міланою, - почала вона, - я вважаю, що все треба вирішувати мирно. Ми мирні та розуміємо, де ми всі зараз опинились. Всім важко. Але не лізьте до нас з кулаками. Хочете вогонь? Ми Вам дамо його.

Ватажок зупинився, повернувся до паркану. В нього було доволі здивоване обличчя. Він точно не сподівався на такий жест після того, як вони вчинили спробу забрати вогонь силою.

Аліна дістала з кишені декілька коробок з сірниками та одну пляшку розпалювача для вугілля. Вона кинула їх на дорогу, не дуже далеко від паркану. Хлопець пішов до них. Обережно, не відриваючи погляду від хлопців та дівчат, він підняв дарунки та сунув собі в карман.

Мене звати Андрій, - привітався хлопець, - у нас невелика зграя Вовків, так ми себе називаємо. Я вражений вашою поведінкою. Та обіцяю не чіпати вас, якщо ви не будете лізти і до нас. До зустрічі.

Андрій, ватажок Зграї Вовків розвернувся та пішов в сторону темряви. Гра дивилась на все та сміялась. «Вирішили влаштувати собі вихідний? Не вийде, я не дам Вам відпочивати. Буде складно. То ж тримайтесь, дітки.»

Так закінчилась перша вечірка. Концерт було відмінено. Подвір’я прибирали всі разом. Тихо, без криків, втомлено. Спочатку нахлинуло п’янке відчуття перемоги, але потім насунулась втома. Прибрали, поставили нових дозорних та полягали спати.