Сергій Бобрицький - Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький

– Куди вже веселіше, – промимрив Ярий, – і так на рівному місці лайна підкинув ти мені. Все до зв'язку. Чекаю на відео.

– Усього доброго, до побачення. – Звичним по офіційній роботі тоном закінчивши розмову, Іван Геннадійович обірвав зв'язок.

– Так-с, що там у Санька ... – Пробурмотівши собі під ніс, Іван відразу почав набирати номер свого підопічного.

Секунди йшли, а відповіді не було. Навіть після десятого гудку. І я чітко бачив, що тут нелегальному скупнику стало не по собі.

***

Шасі літака відірвалися від землі і він нарешті опинився в повітрі. Тільки зараз я дозволив собі зітхнути. Вперше з моменту виходу з ремонтної майстерні, якою прикривався кримінальний оцінювач.

Весь час у метро, ​​а також увесь мій тодішній піший шлях додому я кожні кілька хвилин «дивився» на Ярого, старого-годинника та його підлеглого. І якщо підлеглий весь той час проспав (я ніби в кому його ввів, блін), то інші двоє непогано так понервували.

Всім вуличним шпигунам, а також більш впливовим підлеглим Ярого була дана команда шукати лисого чувака в окулярах. Власники деяких елітних ресторанів, магазинів техніки та одного готелю отримали розпорядження доповісти, якщо новий клієнт почне позапланово смітити грошима.

Врятувала мене лише магія. Втім, вона була і причиною моїх труднощів. Я, звичайно, того ж дня повернув собі свою шевелюру за допомогою Голоса Грому, поголив густу бороду і просто не ходив туди, де бачив гіпотетичну засідку.

Благо жодного аеропорту, як і турагенства, ці розумники промоніторити не здогадалися. Тому, в оперативному порядку, за пару днів Дашка примудряється взяти відпустку на роботі, я – лікарняний і ми валимо в п'ятизірковий готель у Греції за гарячими путівками.

– Якщо всі мисливці за скарбами так «скидають хвіст», то треба поставити цю справу на потік, любий! – Задоволена і трохи п'яна дружина гучним пошепком ділилася зі мною своїми думками із сусіднього сидіння літака.

– Звичайно, зараз тільки швиденько виживемо, всіх обдуримо, грамотно вкладемо отримані кошти – і різко поставимо на потік. – Поцілував я щасливу дружину в лоба. А самого знову повернуло до спогадів триденної давності…

Коли я зайшов у нашу квартиру і кинув на диван сумку, з якої злегка вивалилися сімсот вісімдесят три тисячі баксів, кохана тільки ікнути й змогла. Золото-золотом, але в таку швидку реалізацію, у таку швидку конвертацію в зрозумілі та прості долари, вона не дуже вірила. Втім, як і я.

Тому був похід до найближчого магазину за продуктами. Швидка, але дуже радісна пиятика, бурхливий секс і слідом ми просто лежали на ліжку, а я ще й думав. Думав про те, що на якийсь час із міста непогано було б звалити.

Звичайно, спочатку розглядалися різні варіанти, включаючи купівлю квартири в іншому місті і переїзд. Але, як мені здавалося, така реакція є надто різкою. Очі наполегливо переконували мене у відсутності в мафії хоч якихось зачіпок на мій рахунок.

І ось наступного дня я, сидячи за компом в офісі, наткнувся на рекламу гарячих путівок. Два і два склалися в голові і видали непоганий спосіб не муляти очі мафії у місті, а також значно знизити ризики бути десь і кимось упізнаним.

Так, можливо, я перестрахувався. Адже лисини вже не було, як і бороди. А одягу, в якому ходив до годинникаря, як і сумки, благополучно позбувся домовик. Але це чомусь здавалося правильним, та й… Так, отримані гроші просто палили руки розпеченим залізом. Їх треба було витратити, хоч трохи…

***

Пан Вей Гао, голова сімейства Гао, шанованого багатьма магами Піднебесної та всього світу, відчував лють. За його вічно спокійним обличчям та ідеальним костюмом ви б цього не помітили. Але монітор дуже дорогого ноутбука, наскрізь пробитий стрімким ударом руки, а також аура, що накрила собою весь його великий кабінет, говорили самі за себе.

А як було не злитися? Після майже трьох років пошуків, він нарешті знайшов убивцю свого сина, По. Здавалося б, чого простіше – послати людей та знищити виродка. Боги, та він би й сам вийшов на полювання за цією мерзотою. Тим більше, що цей Бореас давно вигнаний зі свого клану і ніхто зі старших дітей Борея не заступиться за ренегата…

Однак, ця хитра тварюка забралася не аби куди, а в «небезпечні води» – Україну. Пануючий там сонм слов'янських богів ніяк не міг обрати лідера, а магічні клани із завидною постійністю гризлися між собою. Але спадкоємців небожителів з інших країн вони взагалі не переносили на дух.

До того ж, убивця за якісь незрозумілі заслуги був під заступництвом Іллі Маркова, чия родина вела свій рід від Чорнобога, а чаклуни, що входять до десятки найсильніших у світі – не ті хлопці, з ким може тягатися клан цілителів.

Тому що можна будь-що говорити про політико-економічну ситуацію в цій слов'янській країні, але українські чаклуни – це окрема тема. Мало того, що народжуються там, найчастіше, маги з даром вище за середній, так ще й сімейне навчання на висоті. Смертельні заклинання та потужні чари вбирають мало не з молоком матері. Можливо, тому й там маги наче монстри, що інакше в цій країні не вижити?

Загалом, факту це не скасовувало. Якщо Вей влаштує невелику акцію помсти у першій столиці України, у цьому Харкові, то знебашені слов'яни можуть і відповісти… А що зможуть темним чаклунам протиставити лікарі? Так, діти Ґуаньїнь користуються повагою у всьому світі за свої лікарські навички, а особисто Вей Гао здатний навіть нещодавно померлого воскресити до життя своїм мистецтвом! Але вони – не воїни.