Михайло Васильович Лукінюк - Обережно: міфи!

Армії», — ми ведемо боротьбу з імперіалістичними Москвою та Німеччиною...» (АД: Наказ... — 1943. — Арк. 29).

Чи не тому обидва окупаційні режими застосовували одну й ту ж тактику дискредитації національно–визвольного руху в Україні: якщо Берлін твердив, що «у проводі ОУН сидять агенти Москви, Сталіна і жидівських опричників», то Москва, навпаки, переконувала, що «ці запроданці прикидаються, ніби й вони борються проти німців», а насправді вони хочуть «вкинути Україну в пельку Гітлерові»; зате у висновках обидві сторони були єдині — «тому вони мусять бути знищені» (Косик, 1997. — с. 376,416).

(обратно)

54 «У наших умовах, — пише, зокрема, російський історик, котрий уже «понад 17 років» мешкає в Криму, нині — професор Севастопольського державного технічного університету, В. Поляков (1998. — с. 18), — націоналізм обтяжується не тільки економічним крахом, бідністю, хаосом, катастрофічним падінням виробництва, а й тим, що Крим і Севастополь, «как исконно русские земли», незаконно передані в 1954 р. зі складу Росії Україні (без Севастополя)...»

(обратно)

55 Такою ж вона залишається й нині. Так, скажімо, стосовно конфлікту між Вірменією й Азербайджаном вважається доцільною зовсім не політика примирення конфліктуючих сторін (їм «треба дати повну волю насолодитися національною свободою»), а типово імперська: «без ризику для себе слід підтримувати обидві сторони», розтовкмачує студентам російських вузів автор солідного підручника (Ильин, 1999. — с. 407). А у «російсько–грузинському протистоянні», у якому пропонується використовувати «боротьбу за Абхазію, Південну Осетію, можливо Аджарію, в котрих зацікавлені як Грузія, так і Росія... рішення, яке підказує [авторові] інтуїція, полягає у створенні протекторатів подвійного підпорядкування» — примарна епоха «дружби народів», схоже, скінчилася...

(обратно)

56 Таке, звісно, робилося не лише в Криму, а й у інших регіонах України. Тому державної ваги має набути справа повернення історичних назв повсюдно, де було вчинено подібну наругу. І цю роботу вже започатковано. Так, зазначає голова Держкомітету України у справах національностей та міграції М. Рудько (У фарватері... — 1999), «у Закарпатській області 27–ми населеним пунктам повернуто їх історичні назви, у Чернівецькій — 4». Однак легко бачити, що масштаби відновлення історичної справедливості — це наразі навіть менше, ніж крапля в морі...

(обратно)

57 Приміром, останній главком ВМФ СРСР адмірал флоту В. Чернавін (1993) вважає фразу, з якої він розпочинає виклад своєї позиції щодо безперечної, на його думку, належності усього Чорноморського флоту Росії: «Я народився на Україні в старовинному російському місті Миколаєві» — «парадоксальною». Звісно, адмірал має на увазі зовсім не брутальне з його боку зазіхання на українську територію, а цілком протилежне — щось на кшталт того, якби, наприклад, москвич, що є українцем за походженням, наголосив, що він народився у старовинному українському місті Москві...

(обратно)

58 Зверніть увагу: тут йдеться не про вороже місто (звісно, «великий гуманіст» добре знав, що у будь–якому місті, навіть «ворожому», мешкає переважно цивільний люд, який жодним чином не може бути ототожнений із ворожим військом), а про своє, російське! Таку ж нелюдську безжальність щодо цілих міст і сіл та їх мешканців демонструє нині в Чечні інший — «маленький» — Володимир, достойний ідейний нащадок «великого»...

(обратно)

59 Оголосивши себе соціалістами, колишні наші номенклатуриики, посилаючись на Швецію, Францію та інші країни колишнього «капіталістичного Заходу», силкуються переконати широкий загал у тому, що, мовляв, сьогодні майже півсвіту живе, як у Бога за дверима, саме тому, що там верховодять соціалісти. Воно то так, але ці лукавці «забувають», що той соціалізм, який вони, до речі, ще недавно узвичаєно обзивали «зашиваним капіталізмом», має таке ж ставлення навіть до «розвиненого» брежнєвсько–горбачовського (а про «недорозвинений» сталінський — годі й казати!) «соціалізму», як самі більшовики–ленінці до тих же західних соціалістів. Не кажучи вже про більшовицькі методи запровадження того «соціалізму» та його результати...

(обратно)

60 Зокрема, дослідник показує, що «а) авторство фрази «диктатура пролетаріяту» належить французькому революціонерові А, Блянкі, який зорганізував революційне товариство у 1848 році (коментар П. Балея: «вислів “диктатура пролетаріяту” є так само абсурдний, як розсудливість юрби чи “ініціятива мас”». — М. Л.); б) ідея інтернаціоналізму, що є набагато старшою від марксизму, сягає в італійське Ресорджіменто, а своє ідеологічне та статугове оформлення знаходить у масонських ложах; в) ідея комуністичного способу життя була пропонована ще Платоном в його “Республіці”, а в модерних часах, перед появою Маркса, ця доктрина знайшла відображення у працях таких утопістів, як Бабеф, Сен–Сімон, Фур’є, Оуен і Луї Бланз; г) діялектичний метод Маркс засвоїв від Гегеля; д) матеріялізм Маркса, крім атомістів грецької античности — Демокрі га й Епікура — мав ще й таких попередників, як Жульєн Ламетрі, Томас Гоббс, Пауп Голбах і Людвіг Фойєрбах; е) у політичній стратегії й тактиці Маркс був здібним переємцем Макіавеллі, керуючись його принципом: мета виправдовує засоби; є) ідею переміщення товарної надвартості з торгівельного обігу в процес виробництва Маркс засвоїв з «Економічних діаграм» Франсуа Кене і т. д.»

(обратно)

61 А на більше квадра «Бета» — саме до цієї квадри й належало ленінсько–сталінське керівництво — просто нездатна. Тут, певно, доречно дати бодай невеличке пояснення щодо термінів, якими оперує соціоніка (там само. — с. 43–47). Ця доволі молода наука вирізняє 16 видів інтертипних відносин — від найсприятливіших типу «дуальні», «активація» до найважчих типу «конфліктні», «суперего», «квазітотожні». Четвірки найбільш сумісних між собою типів з дуальними, дзеркальними та активаційними взаєминами утворюють квадри. Таких соціонічних квадр, «що реалізують те чи те начинания», всього чотири — «Альфа», «Бета», «Гама» та «Дельта». «Визвольною війною в США керувала квадра «Альфа»: Д. Вашингтон — «Гюго», Т. Джефферсон