Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

Вона ніби летить на своєму перегоновому пінасі.

На «Смугачі». Джулі вже кілька годин триндить про це по радіо, але до мене все ніяк не доходило. А як дійшло, то все стало ясно.

— Нащо їй летіти до Землі?

— Не знаю, — голос Міллера здавався зацікавленим

і схвильованим. Живішим, аніж Голден коли-небудь його чув. —

Можливо, протомолекула туди хоче і якось впливає на неї.

Джулі не першою заразилася, але була першою, яка прожила

достатньо довго, аби кудись дістатися. Можливо, вона виявилася

затравкою, навколо якої протомолекула кристалізувала все

інше. Я цього не знаю, але можу з’ясувати. Мені треба її знайти.

Поговорити з нею.

— Тобі треба доставити бомбу до контрольного центру, де б він

не був, і розрядити.

— Я не можу, — відповів Міллер. Звісно, він не може.

«Байдуже, — подумав Голден. — Менш як за тридцять годин

ви обоє зійдете на радіоактивний пил».

— Ну гаразд. А ти можеш знайти свою дівчину раніше, ніж

за... — Голден наказав «Росі» перерахувати час до зіткнення

Ероса з ракетами. — ...двадцять сім годин?

— А що станеться за двадцять сім годин?

— Кілька годин тому Земля розрядила увесь свій

міжпланетний ядерний арсенал на Ерос. Ми увімкнули

транспондери на тих п’яти вантажниках, що ти припаркував на

поверхні. Ракети наведені на них. «Росі» прогнозує на основі

динаміки прискорення двадцять сім годин до зіткнення. Флоти

Марса та Землі прямують сюди, щоби стерилізувати місце

детонації. Хочуть пересвідчитися, що нічого не виживе і не

втече.

— Господи!..

— Еге ж, — зітхнув Голден. — Вибач, що не сказав тобі раніше.

Тут стільки всього відбувається, і це вилетіло з голови.

На лінії запанувала довга мовчанка.

— Ти міг би їх зупинити, — запропонував Міллер. — Вимкнути

транспондери.

Голден розвернув своє крісло до Наомі. На обличчі в неї був

точно такий самий вираз, як і в нього: «Що він щойно сказав?»

Вона вивела покази медичних давачів собі на термінал

і замовила повний медичний аналіз у комп’ютерної системи

лазарету «Росі». Було зрозуміло, що Наомі мала на увазі. Щось

не так було з Міллером, але не відразу очевидне з тих даних, що

вони отримали. Якщо прото молекула його заразила, щоб

використати як останню хитрість...

— Не вийде, Міллере. Це наша остання спроба. Якщо її

провалимо, Ерос долетить до Землі і заллє її брунатним слизом.

Ми не можемо дозволити собі такого ризику.

— Послухай... — голос Міллера перемикався між уже знайомим

благанням і досадою, що наростала все більше. — Джулі тут!

Якщо я зумію її знайти, поговорити з нею, то зможу зупинити

без ракет.

— Що, попросиш протомолекулу будь ласочка не заражати

Землю? Хоча саме для цього вона була і створена. Спробуєш

апелювати до її гуманізму?

Міллер секунду помовчав, перш ніж відповісти.

— Слухай, Голдене, я, здається, зрозумів, що тут відбувається.

Ця штука призначена інфікувати одноклітинні організми.

Найпростіші форми життя, так?

Голден знизав плечима, а тоді — згадавши, що відео нема, —

відповів уголос:

— Гаразд.

— Сталося не так, але ця зараза розумна. Вміє адаптуватися.

Вона знайшла собі господаря в людині, у складному

багатоклітинному організмі. Аеробному, з величезним мозком.

Зовсім не схожому на те, для чого її створювали. Відтоді вона

імпровізує. Та гидота на кораблі-невидимці — то її перша

спроба. Ми бачили, що вона вчинила з Джулі у тій ванній на

Еросі. Вона вчилася з нами працювати.

— До чого ти ведеш?

Часу поки було вдосталь — ракетам лишалося більше дня лету.

Але Голден не міг стримати нетерплячого тону в голосі.

— Просто хочу сказати, що Ерос зараз — не те, що задумували

розробники протомолекули. Це їхній початковий план, накладений на мільярди років нашої еволюції. Коли доводиться

імпровізувати, мусиш обходитися тим, що під рукою.

Використовуєш робочі механізми. Джулі — це шаблон. Її мозок, її почуття поширилися на всю штуку. Вона сприймає політ до

Землі як перегони, і вона розповідає про своє бажання

перемогти. Вона сміється з