Жорж Санд - Консуело

аж ніяк не відчуває до них вдячності. Композитор, здогадуючись про їхні душевні муки, тремтить і боїться, як би це штучне натхнення раптом не охололо й не підірвало його успіху. Навіть здивована публіка відчуває підсвідому зніяковілість, угадує дивовижну невідповідність, співчуває геніальному акторові, поневоленому вульгарною ідеєю, що рветься з тісних кайданів, у які він дозволив закувати себе, і, ледве не зітхаючи, аплодує його мужнім зусиллям. Пан Гольцбауер прекрасно усвідомлював те, як мало Консуело цінувала його музичні твори. На лихо, вона одного разу сама повідомила йому про це. Переодягнена хлопчиком, уважаючи, що має справу з однією з тих осіб, яких зустрічаєш під час подорожі вперше й востаннє, вона висловилася відверто й ніяк не припускала, що незабаром її доля артистки буде в руках незнайомця, друга каноніка. Гольцбауер не забув цього і, ображений до глибини душі, але зовні спокійний, стриманий, увічливий, заприсягся закрити їй шлях до артистичної діяльності. Але оскільки йому не хотілось, аби Порпора, його учениця й ті, кого він називав їхніми прихильниками, могли звинуватити його в дріб'язковій мстивості й ницій вразливості, він тільки своїй дружині розповів про зустріч з Консуело та про розмову за сніданком у будинку кюре. Ця зустріч, здавалося, не залишила ніякого сліду в пам'яті пана директора, очевидно, він забув навіть фізіономію маленького Бертоні й зовсім не підозрював, що цей мандрівний співак і Порпоріна могли бути однією й тією ж особою. Консуело губилася в здогадах про ставлення до неї Гольцбауера.

— Очевидно, костюм і зачіска зовсім змінили мою фізіономію під час нашої подорожі, — ділилася вона своїми думками з Беппо, залишившись із ним наодинці, — позаяк ця людина, що так приглядалася до мене своїми ясними, проникливими очима, зовсім не впізнає мене тут.

— Граф Ґодіц також не впізнав вас, побачивши вперше у посланника, — зауважив Йосиф, — і, можливо, якби не одержав він вашої записки, так ніколи б і не визнав вас.

— Прекрасно! Але в графа Ґодіца звичка дивитися на людей якимось поверховим, недбало-гордим поглядом, тому він, по суті, нікого не бачить. Я впевнена, що тоді, у Пассау, він так би й не здогадався, що я жінка, якби не повідомив йому цього барон Тренк. Гольцбауер же, тільки-но побачив мене тут і взагалі щораз, як ми зустрічаємося, дивиться на мене з такою увагою й цікавістю — зовсім як тоді, у домі кюре. З якої ж причини він великодушно зберігає в таємниці мою безглузду пригоду, що могла б зашкодити моїй репутації, якби він перетлумачив її в поганий бік, і навіть могла посварити мене з учителем, який вважає, що я прибула до Відня без усяких потрясінь, перешкод і романтичних подій? А в той же час цей самий Гольцбауер нишком паплюжить і мій голос, і мою манеру співати, взагалі всіляко злословить на мою адресу, аби тільки не запрошувати мене на імператорську сцену. Він ненавидить і хоче відсторонити мене, але, маючи в руках найпотужніше проти мене знаряддя, чомусь не пускає його в хід. Я просто гублюся в здогадах!

Розгадка незабаром була виявлена Консуело. Але раніше, ніж читати про подальші її пригоди, треба пригадати, що численний і сильний гурт людей працював проти неї. Корилла була красива й доступна, і могутній міністр Кауніц часто провідував її; він полюбляв втручатися в закулісні інтриги, а Марія-Терезія, відпочиваючи від державних справ, бавилася його балаканиною на цю тему й, у душі сміючись над маленькими слабостями великої людини, сама знаходила задоволення в театральних плітках: вони нагадували їй у мініатюрі, але з відвертою безсоромністю, те, що являли в ту епоху три найвпливовіші двори Європи, керовані інтригами жінок, — її власний двір, двір російської цариці[257] та двір пані Помпадур.[258]

Розділ 91

Відомо, що Марія-Терезія давала аудієнцію раз на тиждень кожному, хто бажав з нею говорити. Цей лицемірно-батьківський звичай ще й понині зберігся при австрійському дворі, а син Марії-Терезії, Йосиф II, свято дотримувався його. Крім того, Марія-Терезія дуже легко давала особливі аудієнції особам, що бажали вступити до неї на службу, та й взагалі ніколи не бувало володарки, до якої було б легше проникнути.

Порпора дістав нарешті аудієнцію. Він розраховував, що імператриця, побачивши зблизька відкрите обличчя Консуело, можливо, перейметься особливою прихильністю до неї. Знаючи, яка вимоглива імператриця відносно моральності й благопристойності, він говорив собі, що Марія-Терезія, без сумніву, буде вражена скромністю та непорочністю, якими дихала вся істота його учениці. Їх увели до однієї з маленьких віталень палацу, куди був перенесений клавесин; через півгодини ввійшла імператриця. Вона приймала високопоставлених осіб і була ще в парадному туалеті — такою, як її зображують на золотих цехінах; у парчевому платті, в імператорській мантії, з короною на голові та з маленькою угорською шаблею збоку. Імператриця була дійсно гарна в такому вигляді, але аж ніяк не велична й не царствено благородна, як описували її придворні, а свіжа, весела, з відкритим щасливим лицем і з довірливим, сміливим поглядом. То був і справді «король» Марія-Терезія, що її угорські магнати в пориві ентузіазму посадили на престол із шаблею в руці. Але на перший погляд це був скоріше добрий, аніж великий король. У ній не було кокетства, і простота її поводження говорила про ясність душі, позбавлену жіночого підступництва. Коли вона пильно дивилася на кого-небудь, особливо коли з наполегливістю розпитувала, можна було відчути в цьому привітному обличчі, що усміхалося, лукавство й навіть холодну хитрість. Але хитрість була чоловіча, якщо хочете, імператорська, ні в якому разі не кокетство.

— Я прослухаю вашу ученицю трохи згодом, — сказала вона Порпорі, — я вже інформована, що в неї великі знання, чудовий голос, і я не забула, яку приємність вона зробила мені при виконанні ораторії «Визволена Бетулія». Але попередньо я хочу поговорити з нею наодинці. Мені треба запитати її про дещо, і позаяк розраховую на її щиросердість, я сподіваюся, що зможу надати їй протегування, якого вона в мене просить.

Порпора поспішно вийшов, прочитавши в очах її величності бажання залишитися зовсім наодинці з Консуело. Він вийшов до сусідньої галереї, де страшенно змерз, бо двір, розорений витратами на війну, дотримувався надзвичайної економії, яку Марія-Терезія, за властивостями свого характеру, достатньою мірою піддержувала.

Опинившись віч-на-віч із дочкою та матір'ю імператорів, героїнею Німеччини й найвеличнішою жінкою Європи того часу, Консуело, однак, не відчула ні боязкості, ні зніяковілості. Чи безтурботність артистки робила її байдужою до войовничої пишноти, що сяяла навколо Марії-Терезії й відбивалася на самому її туалеті, чи, маючи