Жорж Санд - Консуело

— Зараз поясню, вчителю: я звернула увагу, що в малого гарний і навіть вірний голос, а співає він фальшиво через вади слуху, розвитку та пам'яті. І ось я, заради забави, зайнялася постановкою його голосу: змусила його співати гами за твоїм методом, аби переконатися, чи буде з нього пуття навіть при слабких музичних здібностях.

— Пуття має бути при будь-яких здібностях! — вигукнув Порпора. — Не існує фальшивих голосів, і ніколи слух, що вправляється…

— Це саме і я думала, — перебила його Консуело, що прагнула якомога швидше прийти до наміченої мети, — так воно й вийшло. Мені вдалося, за допомогою системи твого першого уроку, вселити цьому дурилові те, що за все життя він не міг навіть запідозрити, навчаючись у Рейтера та у всіх цих німців. Після цього я проспівала йому мелодію, і вона вперше дійшла до його слуху по-справжньому. Відразу він сам негайно проспівав її й так здивувався, прийшов у такий захват, що, мабуть, усю ніч потім не заплющив очей. Це стало для нього просто одкровенням. «О, синьйоро! — говорив він мені. — Якби мене так навчали, я, мабуть, зміг би навчитись, як і всякий інший, але зізнаюсь, я ніколи й нічого не в змозі був зрозуміти з того, чого навчали мене в співочій школі Святого Стефана».

— Так він дійсно був у співочій школі?

— Його звідти з ганьбою вигнали; тобі варто тільки запитати про нього в маестро Рейтера, і той тобі скаже, що це шалапут, позбавлений будь-яких музичних здібностей, з якого зовсім нічого не можна зробити.

— Гей, ти, іди-но сюди! — закричав Порпора Йосифу, що проливав за дверима гіркі сльози. — Стань коло мене, я хочу переконатися, чи зрозумів ти вчорашній урок.

Тут лукавий маестро заходився пояснювати Йосифу основи музики багатослівно, педантично й заплутано, — словом, за тим способом, що Порпора іронічно приписував німецьким маестро.

Якби Йосиф, який знав занадто багато, щоб не зрозуміти цих основних начал, незважаючи на всі старання маестро зробити їх неясними, виявив свою тямовитість, усе б пропало. Але юнак був досить хитрий і не потрапив у пастку: він виявив явну тупість, що зрештою заспокоїла вчителя.

— Я бачу, що ти дуже недалекий, — сказав він, підводячись і продовжуючи удавати байдужого, що, одначе, не ввело в оману ні Консуело, ні Йосифа. — Берися за свою мітлу й намагайся більше не співати, якщо хочеш залишатися в мене в служінні.

Але минуло дві години, і Порпора не витерпів: його знову захопила любов до справи, якою він займався стільки років, не маючи суперників: у маестро заговорив викладач співу, і він покликав Йосифа, щоб іще раз перевірити його. Старий виклав йому ті ж основи, але цього разу з тією ясністю, з тією могутньою глибиною логіки, що все проясняє, все ставить на місце, — словом, із тією неймовірною простотою, на яку здатний тільки геній.

Цього разу Гайдн здогадався, що може вже виявити тямущість, а Порпора був у захваті від свого успіху. Хоча маестро дав йому те, що він довго вивчав і знав у досконалості, урок являв для Йосифа величезний інтерес і приніс йому безсумнівну користь: він осягнув, як треба навчати. У години, коли Порпора не мав потреби в його послугах, Йосиф, прагнучи не втратити своєї вбогої клієнтури, давав кілька уроків у місті; він вирішив негайно ж застосувати такі блискучі вказівки.

— От і чудово, пане професоре, — сказав він Порпорі наприкінці уроку, продовжуючи удавати простачка, — я віддаю перевагу ось такій музиці над тією, і мені здається, що я зможу вивчитись. Ну, а те, про що ви говорили сьогодні вранці, таке незрозуміле, що я погодився б скоріше повернутися в співочу школу, ніж сушити собі голову над цією музикою.

— А тим часом тебе саме цього й навчали в співочій школі. Та хіба є дві музики, дурню? Музика єдина, як єдиний Господь Бог!

— Ох! Прошу вибачення, пане! Є музика маестро Рейтера — вона набридає мені, а от ваша зовсім навпаки.

— Багато честі для мене, пане Беппо, — сміючись, сказав Порпора (комплімент прийшовся йому до смаку).

Починаючи з цього дня Гайдн брав у Порпори уроки, і незабаром вони приступили до вивчення італійської школи та основ ліричної композиції, тобто того саме, чого так жадав достойний юнак і чого так мужньо прагнув. Він робив такі швидкі успіхи, що маестро одночасно був зачарований, здивований, а часом навіть переляканий. Коли Консуело зауважувала, що в маестро можуть пробудитися колишні підозри, вона вчила свого друга, як треба поводитися, щоб їх розвіяти. Трохи нетямущості й удавана неуважність були часом необхідні, — тоді геніальність і пристрасть до викладання пробуджувалися в Порпорі, як трапляється завжди з високообдарованими людьми: перешкоди й боротьба роблять їх іще більш енергійними та сильними. Часто Йосифу доводилося прикидатися млявим, незадоволеним і ніби з небажанням приступати до дорогоцінних уроків, утратити які він так боявся. Жадоба суперечити й потреба домагатися свого збуджували завзяту й войовничу душу старого професора, і ніколи Беппо не одержував більш цінних понять про музику, як у ті хвилини, коли він майже виривав їх у роздратованого й іронічно настроєного маестро разом із чіткими, красномовними й палкими поясненнями.

У той час як дім Порпори був ареною таких, здавалося, дріб'язкових подій, результати яких, одначе, відіграли величезну роль в історії мистецтва, бо геній одного з найбільш плідних і знаменитих композиторів минулого століття дістав тут свій розвиток і утвердження, поза домом Порпори відбувалися події, що мали більш безпосередній вплив на життя Консуело. Корилла, більш енергійна в боротьбі за власні інтереси і більш спритна в досягненні мети, з кожним днем відвойовувала позиції й, уже зовсім оклигавши після пологів, вела переговори про свій вступ на імператорську сцену. Майстерна співачка, але посередня в музичному відношенні артистка, вона набагато більше, ніж Консуело, подобалася директорові та його дружині. Обоє прекрасно розуміли, що вчена Порпоріна поставиться спогорда, хоча й не виявить цього, як до опер маестро Гольцбауера, так і до таланту його дружини. Вони також добре знали, що великі таланти, виступаючи з поганими партнерами в нікчемних творах, які змушують ґвалтувати власний смак і сумління, не завжди здатні на те банальне піднесення та наївний жар, які посередні актори розв'язно вносять у виконання найбільш низькопробних опер, сповнених тяжкої какофонії, погано розучених й погано зрозумілих виконавцями.

І навіть коли, виявивши чудеса волі й таланту, вони високо підносяться й над своєю роллю й над своїм оточенням, це заздрісне оточення