Жорж Санд - Консуело

— Ну, тоді треба здобути прихильність самої імператриці, — заклопотано мовив Порпора. — Тобі треба якось уранці проспівати в її покоях і домогтися розмови з нею. Запевняють, що вона любить людей тільки доброчесних. Якщо Марія-Терезія дійсно володіє тим орлиним поглядом, який їй приписують, вона зрозуміє, яка ти, і віддасть тобі перевагу. Я пущу в хід усе, для того щоб вона побачила тебе віч-на-віч.

Розділ 90

Якось уранці Йосиф натирав підлогу в передпокої Порпори: він зовсім випустив із уваги, що перегородка тонка, а сон маестро чутний, і машинально почав наспівувати напівголосно якусь музичну фразу, що прийшла йому в голову, супроводжуючи спів ритмічним рухом щітки. Порпора, незадоволений, що його розбудили завчасно, нервово заворушився в ліжку, намагаючись знову заснути, одначе, переслідуваний звуком гарного свіжого голосу, що співає вірно й легко граціозну, прекрасно оброблену музичну фразу, маестро накинув халат і, зачарований мелодією, хоча в той же час трохи досадуючи на артиста, що не дочекався його пробудження й безцеремонно з'явився до нього складати свої арії, устав і подивився в замкову щілину. Яким же був його подив: співав Беппо, співав і мріяв, розвиваючи свою музичну ідею й продовжуючи із заклопотаним виглядом прибирання кімнати.

— Що ти там співаєш? — громовим голосом звернувся до юнака маестро, несподівано відчиняючи двері.

Иосиф розгубився, немов людина, раптом розбуджена від сну, ледве було не кинув щітку з мітелкою й не вибіг щодуху з будинку. Хоча Гайдн давно вже втратив надію стати учнем Порпори, він усе-таки вважав за щастя слухати, як Консуело займається з маестро, і користуватися нишком, під час відсутності вчителя, уроками своєї великодушної подруги. Тому він нізащо на світі не хотів бути вигнаним і поспішив збрехати, щоб розвіяти підозри.

— Що я співаю? — повторив він зніяковіло. — Та я сам не знаю, маестро.

— Хіба співають те, чого не знають? Ти брешеш!

— Запевняю вас, маестро, справді не знаю! Ви так мене налякали, що я вже забув. Звичайно, я страшно винуватий, що співав біля вашої кімнати. Дуже вже я неуважний; мені здалося, що я десь далеко звідси й у цілковитій самотності, тож подумав: «Тепер ти можеш співати, нікого немає, хто б тобі сказав: «Замовкни, невігласе: співаєш фальшиво. Замовкни, тварюко: ти так і не міг навчитися музики»».

— Хто сказав тобі, що ти співаєш фальшиво?

— Так усі говорили.

— А я кажу тобі, — закричав суворим голосом маестро, — що ти співаєш не фальшиво. Хто ж пробував навчати тебе музики?

— Ну… наприклад, маестро Рейтер, якого голить мій друг Келлер; і Рейтер прогнав мене з уроку, говорячи, що як я є осел, так ним і залишуся.

Иосифу досить добре були відомі антипатії маестро, щоб знати, якої невисокої думки той був про Рейтера; він навіть розраховував увійти в милість до Порпори, якщо Рейтер погано відгукнеться при ньому про свого колишнього учня. Але Рейтер під час своїх нечастих відвідин цього будинку, зустрічаючи Йосифа в передпокої, навіть не бажав упізнавати його.

— Маестро Рейтер сам осел, — крізь зуби процідив Порпора. — Але справа не в цьому, — додав він уже голосно, — я хочу знати, звідки ти вивудив свою музичну фразу.

І маестро проспівав ту фразу, яку по неуважливості Йосиф змусив його прослухати десять разів підряд.

— Ах, цю! — сказав Гайдн: йому здалося, що маестро вже трохи краще налаштований, хоч він і боявся ще вірити цьому. — Я чув, як її співала синьйора.

— Консуело? Моя дочка? А я цього не знаю. Ах! Так ти, виходить, підслухуєш під дверима?

— О ні, пане! Але музика лине з кімнати в кімнату й доходить до кухні — мимоволі чуєш…

— Мені не подобаються служники з такою пам'яттю, служники, які виспівуватимуть на вулиці наші не видані ще твори. Ти сьогодні ж укладеш свої речі й увечері вирушиш шукати собі місце.

Вирок маестро як громом уразив бідолашного Йосифа, і він, заплакавши, пішов на кухню. Незабаром до нього з'явилася Консуело й, вислухавши розповідь про його халепи, заспокоїла його та обіцяла все залагодити.

— Як, маестро? — звернулася вона до Порпори, подаючи йому каву. — Ти збираєшся вигнати бідолашного хлопчика, працьовитого й сумлінного, тільки за те, що йому вперше у житті вдалося проспівати не сфальшививши?

— Говорю тобі, що цей хлопчина інтриган і нахабний брехун. Його підіслав до мене який-небудь недруг, аби вивідати мої ще не видані твори та привласнити їх собі раніше, ніж вони побачать світ. Ручаюся, що цей шахрай знає вже напам'ять мою нову оперу й за моєю спиною переписує мої рукописи. Скільки разів зраджували мене таким чином! Скільки своїх задумів знаходив я в гарних операх, що захоплювали всю Венецію, у той час як на моїх публіка позіхала, кажучи: «Цей старий пустомеля Порпора пригощає нас новинками, затяганими на всіх перехрестях». І от дурило себе видав: сьогодні вранці він проспівав уривок, що може виходити тільки від пана Ґассе і який я добре запам'ятав. Я запишу його і з помсти вміщу до своєї нової опери, щоб відплатити Ґассе за жарти, які він не раз проробляв зі мною.

— Бережіться, маестро, фраза ця, можливо, вже надрукована. Ви ж не знаєте напам'ять усіх сучасних творів.

— Але я чув їх і говорю тобі, що ця фраза занадто видатна, я не міг не звернути на неї уваги.

— У такому разі, маестро, дякую вам. Пишаюся похвалою: фраза ця моя!

Консуело брехала: музична фраза, про яку йшлося, тільки цього ранку народилася в голові Гайдна, але Консуело змовилася з ним і вже встигла вивчити мелодію напам'ять, аби не пошитися в дурні перед недовірливим, допитливим учителем. Порпора не забув попросити її проспівати злощасну фразу. Консуело негайно ж виконала її й заявила, що напередодні, бажаючи догодити Метастазіо, спробувала покласти на музику перші строфи його гарної пасторалі:

Gia riede la primavera

Col suo fiorito aspetto;

Gia il grato zeffiretto

Scherza fra l'erbe e і fior.

Tornan le frondi algli alberi

L'herbette al prato tornano.

Sol non ritorna a me

La pace del mio cor.[256]

— Багато разів повторювала я свою першу фразу, — додала вона, — коли почула, як маестро Беппо, немов справжня канарка, виспівує в передпокої цю саму фразу так і сяк. Це вивело мене з терпіння, і я попросила його замовкнути. Але через годину він знову заходився повторювати мою мелодію на сходах у такому перекрученому вигляді, що відбив у мене всяку охоту продовжувати свою творчість.

— А чому він