Жорж Санд - Консуело

запитала Консуело з очима, повними сліз, бо мова Метастазіо незвичайно розчулювала слухачів. — Вона так і не приїхала до Відня?

— Так ніколи й не приїхала! — відповів Метастазіо з пригніченим виглядом.

— Невже в неї не вистачило мужності відвідати вас тут після такої самопожертви? — знову вигукнула Консуело, на яку Порпора марно кидав люті погляди.

Метастазіо нічого не відповів; здавалося, він був занурений у свої думи.

— Але вона ж може ще приїхати сюди? — продовжувала простодушно Консуело. — І вона, звичайно, приїде. Ця щаслива подія поверне вам здоров'я.

Абат зблід, і на обличчі його відбився жах. Маестро щосили почав кашляти, і Консуело раптом згадала, що Romanina померла більше десяти років тому, і зрозуміла, яку зробила величезну помилку, нагадавши про смерть цьому другові, що жадає, за його словами, тільки одного — з'єднатися в могилі зі своєю коханою. Вона закусила губу й майже негайно ж вийшла разом зі своїм учителем, який, зазвичай, виніс зі своїх відвідин тільки невизначені обіцянки та масу люб'язностей.

— Що ти наробила, дурко! — напосівся він на Консуело, тільки-но вони вийшли.

— Велику дурість, сама бачу. Я зовсім забула, що Romanina давно померла. Але невже ви думаєте, вчителю, що абат, такий люблячий і такий безутішний, настільки дорожить життям, як ви стверджуєте? Мені скоріше здається, що скорбота про втрату коханої — єдина причина його хвороби, і якщо якийсь марновірний жах і змушує його боятися смертної години, він усе-таки щиро стомлений життям.

— Дитя, — сказав Порпора, — жити ніколи не набридає, коли ти багатий, у честі, обласканий і здоровий. Якщо ж у людини за все життя не було ніколи інших турбот й іншої пристрасті, як користуватися цими благами, то, проклинаючи своє існування, вона бреше й розігрує комедію.

— Не говоріть, що в нього не було інших пристрастей. Він любив Маріанну, і я розумію, чому він назвав цим дорогим ім'ям свою хрещеницю й племінницю Маріанну Мартінец…

Консуело ледве не додала: «ученицю Йосифа», але раптом похопилася.

— Договорюй, — сказав Порпора, — свою хрещеницю, племінницю чи свою дочку.

— Ходить така поголоска, але що мені до цього?

— Принаймні це довело б, що милий абат, розставшись зі своєю коханою, доволі скоро утішився. Але коли ти його запитала (нехай просвітить Господь твою дурість!), чому його дорога Маріанна не приїхала за ним сюди, він нічого тобі не відповів. Отож я відповім за нього. Romanina дійсно зробила йому найбільші послуги, які тільки чоловік може прийняти від жінки. Вона його добре годувала, давала йому притулок, одягала, допомагала, підтримувала за всяких обставин. З її допомогою він одержав звання poeta cesareo[251]. Вона була служницею, другом, доглядальницею, благодійницею його старих батьків. Усе це безумовно вірно. У Маріанни було великодушне серце. Я її добре знав. Але вірно також і те, що вона жагуче бажала поєднатися з абатом, вступивши на імператорську сцену. А ще вірніше, що пан абат не тільки не хотів, але й не допустив цього. Щоправда, між ними існувало найніжніше листування. Не сумніваюся, що послання поета були шедеврами. Вони будуть надруковані, і він це прекрасно знав. Але, запевняючи свою dilettissima arnica[252], що він палко бажає поєднатися з нею й невпинно дбає про наближення щасливого дня їхньої зустрічі, хитрий лис влаштовував справу таким чином, щоб злощасна співачка не заскочила його зненацька в самому розпалі його знаменитих і вельми вигідних стосунків із третьою Маріанною (бо це ім'я було щасливою зіркою його життя) — високошляхетною та всемогутньою графинею Альтханн[253], фавориткою останнього імператора. Кажуть навіть, що їхня любов завершилася таємним шлюбом. От чому я вважаю недоречним із його боку рвати на собі волосся, згадуючи бідолашну Romanina, яку він залишив помирати з горя, у той час як сам складав мадригали в обіймах придворних дам.

— Ви все витлумачуєте й викладаєте з жорстоким цинізмом, дорогий учителю, — сказала засмучена Консуело.

— Говорю те ж саме, що всі, нічого не видумуючи. Я тільки повторюю загальну думку. Повір, не всі комедіанти потрапляють на сцену. Це стародавня приказка.

— Суспільна думка не завжди найбільш вірна й ніколи не буває наймилосерднішою. Так, маестро, я не можу повірити, щоб людина з таким ім'ям і талантом була тільки комедіантом. Я бачила його непідробні сльози, і якщо навіть він може дорікнути собі в тому, що занадто скоро забув свою першу Маріанну, то його каяття тільки зайвий раз підтвердило щирість його теперішніх жалів. У всьому цьому я волію бачити скоріше слабкість, аніж ницість. Його зробили абатом. Його осипали милостями. Двір відзначався побожністю. Його стосунки з акторкою спричинили б великий скандал. Він зовсім не хотів свідомо зраджувати Бульґаріні, обманювати її, а боявся, вагався, прагнув виграти час… А вона померла…

— А він подякував провидіння, — додав безжалісний маестро. — Тепер же наша імператриця шле йому скриньки й персні, прикрашені його вензелем із діамантів, писальні пера із ляпіс-лазурі, оздоблені діамантовими лаврами, масивні золоті вази з іспанським тютюном, печатки з великого цілісного діаманта, і все це так яскраво сяє, що очі поета не перестають сльозитися…

— Та хіба це може втішити його? Адже він розбив серце Бульґаріні.

— Цілком можливо, що ні. Але бажання домогтися всього цього спонукало його вчинити так. Жалюгідне марнославство! Мені важко було стриматися від сміху, коли він показував нам свій золотий свічник із золотим ковпачком гасильника, на якому за велінням імператриці було вигравірувано: «Perche possa risparmiare і suoi occhi».[254]

Дійсно, як зворушливо! Тому-то бідолаха й вигукував так пишномовно: «Affettuosa espressione valutabile piu assai dell'oro[255]!»

— Ox, нещасна людина! — зітхаючи, мовила Консуело.

Вона повернулася додому в дуже сумному настрої і з жахом мимоволі зіставила поводження Метастазіо стосовно Маріанни зі своїм власним стосовно Альберта.

«Чекати й, не дочекавшись, умерти — невже це доля людей, які вміють пристрасно любити? Змусити чекати, змусити померти — невже це доля всіх тих, хто женеться за примарою слави?» — говорила вона собі.

— Про що ти так замислилася? — запитав її маестро. — Мені здається, все йде добре й, незважаючи на твою помилку, ти полонила Метастазіо.

— Не велика перемога над слабкою душею, — відповіла вона, — і мені здається, що той, у кого не вистачило мужності влаштувати на імператорську сцену Маріанну, навряд чи знайде її для мене.

— Метастазіо в питаннях мистецтва тепер керує імператрицею.

— Метастазіо в питаннях мистецтва порадить імператриці тільки те, що буде бажано їй; і хоч скільки б говорили про фаворитів і радників її величності… я бачила обличчя імператриці й запевняю вас, маестро, що Марія-Терезія занадто великий політик, аби мати