Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–І хто ж я? – не розуміла вона.

–Ти – холод. Первозданний холод, Ельга.

–Я могла поєднати силу з Пітером. Це через кровну магію?

–З іншими членами сім'ї вдавалося?

–Ще ні. Я намагалась підкорити собі силу штормів та блискавок, поки вдається тільки затягнути небо хмарами.

–Стихійний Елементаль може увібрати і відтворити будь–яку силу, за необхідного тренування. Ти не відчуваєш її, як свою, але цілком можеш керувати нею на короткий термін.

Ельга опустила очі, її долали тривожні думки.

–Ельгорт він... я не хочу робити цього без його рішення.

–Він же твоя половина.

–Так, але це звучить, як прокляття. Ти ніколи не замислювалася, що в нас немає вибору? Ми повинні любити тих, кого нам належить.

–Ти можеш любити кого захочеш. – знизала плечима вона. – Але чи захоче Ельгорт?

Володіння Життя та Смерті

Ліліт уже кілька тижнів ходила біля Анжели навшпиньках. Вона боялась, що половина піде від неї, втім не знала як її втримати.

–Я пам’ятаю, що ти не говориш зі мною.– з сумом зауважила Ліліт, ставши за Анжелою.– Не хвилюйся, я подбаю про баланс, я знаю, що ти не хочеш мене бачити…

–Ні. Ні, я… я піду. –відповіла Анжела, уникаючи погляду половини.– Сама. Мені треба пройтись.

–Що ж, гаразд, якщо ти так хочеш.

Анжела пройшла вперед.

–Ти ж повернешся?– з надією спитала Ліліт.–Бо я не зможу без тебе.

Анжела з зусиллям глянула половині у вічі.

–Звісно.

Перемістившись до лісу, вона знову прогулялась із Ельгортом. Вони влаштовували такі вилазки майже щодня. Це було просте спілкування, без зайвого, але Анжела так чекала на них, бо відчувала, що її почуття стають помітними для неї самої. Втім піти проти половини дівчина боялась. Тож вирішила приховувати почуття і просто спілкуватись з Ельгортом.

–Ти знову сумна.–зауважив Ельгорт.–Щось сталось?

–Ні.–збрехала Анжела.

–Що це?– спитав Ельгорт, кивнувши на жовті сліди, від синців, що залишились відколи Ліліт схопила половину за руки.

–Це просто не залікована травма.

–Можу поцікавитись, від кого?

–Ні.– Анжела зазирнула у його очі.

–Я прошу, не вертайся до неї.– з почуттям сказав Ельгорт.–Вона тебе знищує.

–Вона – моя половина. Я не така сильна, як ти. Я не можу просто забути про це.

–Я не забув про Ельгу. Але так, думаю, нам краще відпустити один одного. Її думки ніколи не крутились навколо мене, бо вона поважала сім‘ю і вчила цьому мене. Ми б ніколи не дозволили собі піти проти крові, проти рідних, проти сім‘ї. Однак це вона сильна, бо вона завжди мала мужність встояти перед тяжінням магії, тільки вона вміла завжди встановити пріоритети. Але я хочу навчитись так само. Я вже це роблю, вчусь слухати серце, а не магію.

–Я не кину Ліліт.–хитала головою Анжела.– Вона робить все, щоб змінитись. Вона завжди дбала про мене, я не можу просто знищити це.

–Ти ж нещасна з нею, Анжело. Не криви душею. Я знаю, що ти давно не з нею серцем. Тобі страшно.

–Ліліт не скривдить мене.

–Не обманюй себе, вона ранить тебе, тисне, маніпулює. Ти ж маєш це відчувати.

–Ні, Ельгорте.–заперечувала вона.– Ти не знаєш мене і її. Не роби таких висновків, це несправедливо.

–Несправедливо? Справді, Анж? То це в нас несправедливо?

–Чому ти такий злий?– спитала Анжела, знітившись.– Я нічого не зробила тобі.

–Я злий, бо ти не бачиш, що вона робить з тобою!

–Припини.

–Я кохаю тебе, Анжело.–прошепотів він.– Втім, ти і цього не бачиш. Я приношу вибачення за бурхливу реацію. Ти маєш повне право робити вибір і я приймаю твій. Пробач мені.– він поцілував її руку, потім піднявся і зник.  

–Ельгорте…–прошепотіла вона і заплакала.

Повернувшись додому опівночі, Анжела відчувала, як серце її розбилось. Хлопець, в якого вона була закохана, кохав її у відповідь, однак бути разом вони не могли з цілого ряду причин. Побачивши злі очі Ліліт, Анжела зітхнула, готуючись до нового скандалу.

–Де ти була?– спитала вона без привітання.

–З Ельгортом.– втомившись брехати, зізналась вона.

–Сніговий принц? Ти серйозно? Низько ж ти впала! Я знала, що між вами щось є!

–Та не було ж нічого…– розгубилась Анжела.

–Він маніпулює тобою. Хіба ж ти не бачиш? І наш розрив? Це ж він тебе напоумив, так?

–Ні, я сама…

–Сама, а якже!–кричала Ліліт.– В нас все було добре! Я робила все, про що ти просила, і така відплата? Зраджуєш своїй половині?