Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

слизькі й зелені. Але ж і всі люди: кехівські вчені та поселенці, що пережили свою Першу Висадку, — всі розворушилися,

«зафункціонували». За якихось чотири години Елві, Фаєз і двоє

рудничних інженерів спорудили за межами руйновища новий

водоочисний пристрій, який перетворював дощівку на щось

питне, по три галони за годину. Дарма що з присмаком суміші

штучних м’яти й люцерни, але цілком придатне для підтримки

життя.

Коли Елві знайшла Лусію, з вигляду лікарка здавалася десь

такою слабкою, як Голден — на звучання його слів. Її шкіра була

попеляста, а білки очей так порожевіли, аж Елві здивувалася, що з них іще не сочиться кров. Яцек крутився коло матері, носячи за нею її медичного сканера й торбинку з бинтами. Елві

поспостерігала, як вони перевіряли стан пацієнтів. Всі були

вкриті шаром грязюки й піску. Різниця між кехівцями й

скватерами була похована під верствами бруду — й під спільною

радістю: до них вертався зір! Ось Яцек стрівся з Елві поглядом, і

вона усміхнулася. А хлопець повагався мить — і таки відповів їй

усмішкою.

— Хмари вже тоншають, — повідомила Лусія. — Я побачила

там зовсім білу латку.

— Справді? — не повірила Елві.

— Ну, мені вона, звісно, видалася ледь зеленавою, але

насправді була біла, — сказала лікарка. Тоді похитала головою і

якусь частку секунди мовби робила зусилля, щоб заговорити

знову. — Добру проробили ви роботу. З усіх, кого я оглянула, тільки трьом це лікування не допомогло.

— А чому воно не спрацювало у цих трьох випадках? Мо’, нам

би…

— Це ж не наука, — сказала Лусія. — Це медицина. Такий

високий ступінь успіху з новаторським лікуванням незнаної досі

хвороби? Та це просто блискуче досягнення. Принаймні ми не

скотилися назад, до вазеліну. Аби дійшло аж до такого, потрібен

час.

— Час, — повторила Елві. — Дивно й подумати, що ми його ще

трішки маємо.

— Ми знай вимінюємо щось одне на щось інше: загибель від

бурі — на смерть від слимаків, а цю — на смерть від голоду за

кілька тижнів.

— Ми знай відсуваємо кризову точку. Хай і не виграємо, але ж і

не програємо.

— Якщо зможемо ще й ще відсувати оту точку.

Але ж не зможемо! Слів цих жодна з них двох не промовила, але озвучення їх і не було потрібне. Якщо кораблі вступлять у

смертельний бій і попадають із неба, та ще зважаючи на те, що

місцева екологія геть неїстівна, то нелегко буде розтягти

горизонт цієї групи далі за кілька тижнів голодування. А то й

неможливо буде. Стрес виказували всі: і кехівці, й поселенці.

Елві це бачила: розпад на первісні племена знов — уже тепер, коли ту безпосередню загрозу пронесло. Елві подумувала, що

почнеться, коли скінчаться харчі.

— Вам треба відпочити, — сказала Елві — й тут чиясь рука

торкнула її плече. Позад неї стояли Вей і Мертрі. Обличчя Вей

було бліде й сумне. А Мертрі, нівроку йому, либився — своєю

звичною посмішкою. Тільки в нього — з усіх людей, що

пережили удар негоди, — оте нашарування бруду на шкірі й

чуприні здавалося майже природним. От ніби він перебував у

своїй рідній стихії.

— Докторесо Окойє! — звернувся Мертрі. — Я прийшов із

надією переговорити з вами віч-на-віч.

— Ну, звісно, — відповіла Елві. Лусія лише сухо кивнула

головою і відвернулась. Досада трохи кольнула Елві. Після всіх

цих випробувань: урагану, сліпоти… ніде не подівся політичний

роздрай між КЕХ і Першою Висадкою, тільки ховався під

тонесенькою плівкою. Мертрі як був, так і лишився тим

чоловіком, що спалив будинок, повний терористів. Лусія як

була, так і лишилася дружиною одного з чоловіків, що

змовилися знищити важкий шатл. Начебто це мало