Айн Ренд - Джерело

Тухі сказав би, що це не те, що він розуміє під альтруїзмом. Він має на увазі, що я не повинен дозволяти людям вирішувати те, що вони хочуть, щоб я вирішив. Я повинен вгадувати не те, що хочуть вони, чи зважати на те, чого хочу я, а те, що, на мою думку, їм буде до вподоби, а потім заштовхати це в їхні горлянки. Я повинен їм це втовкмачувати, оскільки «Знамено» — їхній вільний вибір. У сучасному світі є ще кілька таких альтруїстів.

— Ти так це розумієш?

— Звісно. Що ще може вчинити людина, яка повинна служити народові, жити для інших? Або потурати бажанням кожного і називатися негідником, або примусом нав'язувати своє уявлення про загальне благо. Чи ти знаєш якийсь інший шлях?

— Ні.

— Що тоді залишається? Де починається порядність? Де починається, а де закінчується альтруїзм? Ти розумієш, про що я?

— Так, Ґейле, — Вайненд зауважив у голосі Рорка нехіть, що лунала майже як сум.

— Що з тобою? Чому в тебе такий голос?

— Мені шкода. Вибач мені. Просто я про дещо думав. Я думаю про це віддавна. Надто цими днями, коли ти змушуєш мене вилежуватися на палубі й байдикувати.

— Думаєш про мене?

— І про тебе — зокрема.

— І що ти надумав?

— Я не альтруїст, Ґейле. Я не вирішую за інших.

— Не варто хвилюватися за мене. Я продав себе, але в мене немає жодних ілюзій на це. Я ніколи не стану Алвою Скарретом. Він і справді вірить у все, у що вірить громадськість. А я цю громадськість зневажаю. Це моє єдине виправдання. Я продав своє життя, але за хорошу ціну. За владу. Я ніколи її не використовував. Я не міг дозволити собі особистих бажань. Але зараз я вільний. Тепер я можу використати її на те, що мені потрібно. За те, у що я вірю. За Домінік. За тебе.

Рорк відвернувся. Знову поглянувши на Вайненда, він сказав:

— Я сподіваюся на це, Ґейле.

— А ти про що думав усі ці тижні?

— Про принцип декана, який відрахував мене зі Стентону.

— Що це за принцип?

— Це те, що нищить світ. Те, про що ти казав. Справжнє самовідречення.

— Той ідеал, що його, як вони кажуть, не існує?

— Вони помиляються. Він існує — хоча не так, як вони уявляють. Це те, чого я не можу зрозуміти в людях. Вони не мають власної суті. Вони живуть завдяки іншим. Живуть вторинно. Поглянь на Пітера Кітінґа.

— Це ти поглянь на нього. Я ненавиджу його до печінок.

— Я дивився на нього — на те, що від нього залишилося, — і це допомогло мені зрозуміти. Він розплачується і гадає, чим саме завинив, і пояснює собі, що був занадто егоїстичний. У якому його вчинку чи думці проявилася його суть? Яка була його мета в житті? Велич — в очах інших людей. Слава, захоплення, заздрість — усе це виходило від інших. Інші диктували йому переконання, яких він не поділяв, але він задоволений тим, що інші вважають, ніби він поділяє їх. Інші були рушійною силою та його головною турботою. Він не хоче бути великим, але хоче, щоб так думали інші. Він хотів не будувати, але прославитися як будівельник. Він запозичав в одних, щоб створити враження на інших. Ось тобі справжнє самозречення. Він зрадив своє еґо і заспокоївся. Але всі називають його егоїстичним.

— Більшість людей живуть так само.

— Так! Але хіба в цьому коріння всіх мерзенних учинків? Не в егоїзмі, а лише у недостачі власної суті. У людях, які шахраюють і брешуть, але зберігають респектабельний фасад. Така людина знає, що вона нечесна, але всі вважають, що вона чесна, тож вона черпає в цьому самоповагу, теж вторинну. Або людина, яка приймає пошану за досягнення, які не є її власними. Вона знає, що вона посередність, але видатна в очах інших. Або ці розчаровані нікчеми, які проповідують любов до нижчих і тягнуться до упосліджених, щоб на їхньому тлі мати переваги. Людина бере кредит на досягнення того, що їй не належить. Ні, я не бачу нічого поганого у бажанні заробляти. Але гроші — це лише засіб. Якщо людина прагне їх для особистих цілей — вкласти у виробництво, творити, навчатися, подорожувати, насолоджуватися розкішшю — вона моральна. Але людина, для якої на першому місці гроші самі собою, не вписується до цієї категорії. Особиста розкіш — це обмежене прагнення. Такі люди воліють виставити все на показ: продемонструвати, ошелешити, розважити, вразити інших. Усі вони вторинні. Поглянь лише на наші так звані культурні досягнення. Лектор, який переспівує запозичені істини, що особисто для нього нічого не означають — і люди, які слухають його байдужо, але все одно сидять, бо розкажуть потім своїм друзям, що відвідали лекцію відомого лектора. Усі вони вторинні.

— Якби я був Еллсвортом Тухі, я сказав би: «Хіба ти не висловлюєшся проти егоїзму? Хіба всі вони чинять не з егоїстичних міркувань — бути помітними, вподобаними, звеличеними?».

— Іншими. Ціною власної самоповаги. У царині надзвичайно важливій — у царині цінностей, суджень, духу, думки — вони помістили над собою інших, саме у той спосіб, що його вимагає альтруїзм. Справжнього себелюба не обходить схвалення інших. Воно йому не потрібне.

— Я думаю, що Тухі це розуміє. Це те, що допомагає поширювати йому порочні нісенітниці. Тільки слабкість і боягузтво. Завдяки ним так легко достукатися до інших. Так важко покладатися тільки на свій власний досвід. Ти можеш вдавати перед іншими чесноти. Але ти не можеш вдавати чесноти перед самим собою. Твоє еґо стає твоїм найсуворішим суддею. Вони тікають від нього. Вони марнують свої життя на втечу від себе самих. Простіше віддати кілька тисяч на благодійність і вважати себе шляхетною людиною, ніж базувати свою самооцінку на власних досягненнях. Досить просто знайти заміну своїй компетентності: це любов, харизма, доброта і щедрість. Немає заміни лише власне компетентності.

— Ось. Саме тут пролягає нездоланний кордон для вторинних людей. Їх не цікавлять факти, ідеї, робота. Вони переймаються лише людьми. Вони не запитують: «Це правда?». Вони запитують: «Чи інші думають, що це правда?». Вони не судять, а повторюють. Не роблять, а вдають, що роблять. Не творять, а показують. Вони не мають хисту. Але мають дружні зв'язки. Не заслуговують, а користуються протекцією. Що сталося б із цим світом без тих, хто робить, мислить, виробляє? Всі вони егоїсти. Ти не думаєш мізками інших і не робиш роботу чужими руками. Коли ти не використовуєш