Арія Вест - Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест

«Та вона просто псих!» ― пролунало в голові Ребекки.

В той же момент Вайріс, акуратно поклавши обезголовлене тіло брата на траву, стала поволі підводитися, від чого здавалася абсолютно непередбачуваною і викликала відчуття дикого страху в серцях усіх присутніх…

― І все ж… ― раптом долинув тихий голос Вайріс, яка все ще стояла спиною до всіх. ― Я справді не мала на меті ставати тією, хто знищить увесь світ. Сила в моїх руках величезна і я… я могла використати її з ціллю допомоги людям. Але… коли я дізналась, що з часу моєї смерті абсолютно нічого не змінилось…

«Що за маячня? Про що вона торочить?» ― промайнуло в голові Анни.

― Коли ти зрікся своєї довіри до мене, Хуа Ян! ― раптово прокричала Вайріс, різко повертаючись і спрямовуючи пропалюючий погляд чітко на Хуа Яна, котрий аж підскочив з переляку. Щоправда, в цей момент шок охопив не лише його. ― Коли ти дав їм звинуватити мене!

― Що?! Що ти несеш?! ― заволала Ребекка, не в змозі стриматись. Так, вона прекрасно усвідомлювала, що краще не перечити цій особі, але це… це вже переходило усілякі межі!

― Мішель! ― вигукнула Вайріс. ― Як же Мішель??? Що ж, якщо вона являється продукцією ілюзорного світу, значить їй вже точно не можна довіряти?! Я… я справді думала, що ти залишишся на моїй стороні до кінця, Хуа Ян… я знала твою історію від «а» до «я»… я була впевнена, що після того, як люди зрадили тебе, ти ні за що не вчиниш так само! Але ти… ти став на бік своїх безглуздих друзів! ― заволала вона, охоплюючись такою злістю, що аж тупнула ногою і грізно закричала.

Хуа Ян затремтів. Очі його забігали туди-сюди…

Значить, це вона була Мішель???

Так ось для чого було це все!

― Ти справді Мисливиця?!

Голос Бек звучав так, наче вона хотіла зараз почути щось зовсім інше.

― Так, ― важко прохрипіла Мішель, насилу повертаючи голову в сторону Бек, а тоді зиркнула на розгубленого Хуа Яна: ― Вони… вони знали про це і… тим не менш… не намагались мене зупинити…

Враз очі Хуа Яна наповнились люттю:

― Так, значить… ви знали і… не сказали мені?! А ти… ти! ― він різко скочив на ноги, вказуючи пальцем на Мішель. ― Ти обманула мене! Ти наплела цих нісенітниць про те, як інфеністи кинули тебе, аби випросити у мене довіру! Ти… ти провела мене! ― він прокричав це вкрай розчарованим голосом, але більше це таки скидалося на те, як маленький котик сварився на свого хазяїна. ― Ніхто не кидав тебе! Ти… ти просто ілюзія!

Останні слова звучали до біса жорстоко. Бек відчула їхній відголос навіть на своєму серці і могла тільки здогадуватися, що відчула у цей момент Мішель.

― Мені шкода!!! ― враз заволав Хуа Ян, заплющуючи очі і стискаючи руки в кулаки. ― Я справді… я не хотів… я помилився!

Хуа Ян звучав максимально щиро. Він розумів, що від його теперішніх слів може залежати надто багато. Вайріс похитнулась. Очі її різко звузились. Якийсь час вона мовчала…

Всі були настільки ошелешені тим, що відбулося, що просто не могли дібрати слів…

― Значить, тобі жаль, ― раптово озвалась Вайріс якимось приреченим голосом із ноткою неприхованого розчарування. ― Здається мені, ти б ніколи не пробачив, якби зараз перед тобою стояли Мо Шень Юй і Су Сі Мень, чи решта тлумків з острова.

Хуа Ян насупився, гадки не маючи, що сказати.

― Я вірила, що ти зміниш мою думку про всіх живих істот на цій планеті, ― зронила Вайріс. ― Я вірила до кінця. А потім ти просто дивився на те, як твоя подружка вирішила мене задушити.

Усвідомлюючи, що все це набуває до біса небезпечних поворотів, Хуа Ян, заридавши, взявся сипати:

― ПРОБАЧ! ПРОБАЧ! ПРОБАЧ!

Він уже був готовий кинутися навколішки, проте раптово його плеча торкнулась чиясь рука.

― Достатньо, ― в одну мить роздався територією храму льодяний голос Багряного провісника. Сказавши це, він вийшов злегка вперед, затуляючи собою Хуа Яна, котрий миттю замовк. На обличчі демона з’явилась легка посмішка, що забезпечувала йому цілковиту могутність у вигляді. ― Задушити, кажеш? Мені здається, чи ти до біса жива зараз? Хотіла подружитися? Слід зразу було вести себе менш підозріло. А-Ян уже вибачився. Хіба тобі так важко прийняти це?

Долоні Бек спітніли. Серце її, здається, майже зовсім не билось.

Ця дівчина щойно одним доторком руки поглинула магію кинджала Вічності, а тоді й усе закляття, намальоване Анною… ба більше, вона убила Зевса!

Якого біса Мін Чжень говорить із нею в такому тоні?!!

― Прийняти… вибачення? ― раптово розсміялась Вайріс, скидаючись на цілковито божевільну. ― Я… я стільки років жарилась у Пеклі, знаючи, що, повернувшись, змушу цей світ страждати! ХІБА Я МОЖУ ПРОСТО ТАК ВИБАЧИТИ???

В ту ж мить Хуа Ян закричав:

― Прошу, пробач мене і моїх друзів! ПРОБАЧ ЦЕЙ СВІТ, ЩО ВІН НЕ ДОГОДИВ ТОБІ!

― Пробачити… світ? ― із очей Вайріс полились сльози. На мить вона застигла в цілковито розслабленій позі, дивлячись виключно на Хуа Яна. ― Я… я думаю, мені не слід було повертатися… сила в моїх руках надто величезна… а ще ці голоси в голові… вони не дають мені спокійно мислити, ― раптом вхопилась вона за голову. ― Ні! Я не хочу! Я не буду! Я вибачу їх! Я не хочу бути такою! Відпустіть мене! Відпустіть!