Арія Вест - Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест

― Власною персоною, ― притримуючи краї плаття, вклонилась Вайріс, ніжно всміхаючись.

Джуліан, покосившись на труп Зевса, повернув голову до Вайріс і проронив:

― Чортова стерва…

Вайріс хмикнула, все ще всміхаючись добродушною посмішкою.

― Мені здавалося, що ви були тільки раді позбутися його.

Анна насупилась. Очевидним був той факт, що Вайріс, котра так безжально вбила свого молодшого брата ― зовсім не та Вайріс, про яку розповідав Зевс.

― Ох, пробачте мені, ― схопилася вона, викидаючи кинджал Вічності вбік, як якесь сміття. Дзвякнувши об плитку, він покотився вбік. ― Я зараз вам усе роз’ясню.

Джуліан і Анна одночасно прослідкували за кинджалом… якщо вона так його викинула, чи не означає це те, що…

Безсумнівно, у двох із них в голові виникав той момент із спогадів Зевса, коли Вайріс вперше виявила у себе надприродні здібності…

― Так, ви праві, ― раптово зронила Вайріс якимось злегка моторошним голосом. В цілому він здавався таким тільки тому, що був холодним, а посмішка на її обличчі виглядала цілковито милою і доброю. ― Я щойно висмоктала всю магію з цього кинджалу. І так, вам не слід винити себе, що дали моєму братові чесати язиком так довго. Ви ні за що не уникли б мого повернення. Мій братик активував закляття ще до того, як перетнув межу вашого антимагічного поля, ― зронила дівчина.

В ту ж мить вона різко підняла руку. Довкола засяяло синє сяйво, а в наступну секунду погасло. Вайріс проказала:

― Більше його тут немає. Точніше, немає офіційно. Фактично ж я поглинула його ще тоді, коли відчинила кришку гроба, ― сказавши це, дівчина хихикнула цілком добродушно, але звучало це до біса страшно!

«Її могутність… величезна…» ― пролунало в голові Анни. В той же час із ними зрівнялись й троє інших ― Мін Чжень, Ребекка і Хуа Ян.

Вайріс, здається, зовсім не помічала їх.

― Що ж, де я зупинилася? Ага, на моменті пояснень. Мій молодший братик нічого не знав. Такий телепень. Убив стількох людей та міазмів… до речі, ви знали, що війна інфеністів і міазмів це свого роду персоніфікація війни між моїми братами? Хихи-к, здається, це єдине геніальне творіння моїх братиків. Інфеністи молодшого і міазми старшого… як же це масштабно! Та насправді Зевс був дурником, ― голос Вайріс раптом поник, зробившись до біса холодним. ― Він справді вірив в те, що Аїд убив мене! ― різко розсміявшись, Вайріс раптово затнулась. ― Мені жаль мого старшого братика. Все-таки, попри все, він завжди піклувався про Зевса. Він не сказав йому правди про той день, адже правда просто зруйнувала б його… і всі його уявлення про… Вайріс… ― вона промовила своє ім’я особливо моторошним голосом, від чого по спині кожного з присутніх прокрався холодок.

― Ох, ці тисячолітні з’ясовування стосунків між братами! ― зітхнула Вайріс опісля короткої паузи.

Першим наважився вступити із загадковою і абсолютно точно непередбачуваною незнайомкою Джуліан. Всміхнувшись своєю звичною єхидною посмішкою, він поцікавився ніби між іншим, виходячи трішки вперед перед Анною:

― Так… значить, якщо це був не Аїд і не нещасний випадок, значить…

На обличчі Вайріс розпливалася задоволена посмішка.

― Ти абсолютно правий, ― проговорила вона холодним голосом. ― Я зробила це сама.

Озвалась Анна:

― Ти убила себе?! Але… навіщо?!

― Навіщо? ― хмикнула Вайріс, ступаючи крок вбік і задумуючись на кілька хвилин.

В той же момент Анна почула, як у її голові лунає чийсь голос: «Не робіть поспішних кроків. Не подавайте виду, що чуєте мене. Ця жінка до біса небезпечна».

Одразу по цьому дівчина почула у своїй голові голос Джуліана: «Хто це говорить??? Це ти, Багряний провісник у морі крові?»

«Будь-що-будь, підтримуйте з нею розмову, ― говорив далі Мін Чжень. ― Не давайте їй приводу застосовувати силу».

Закляття об’єднання думок розчинилось, і Анна подумала: «От же чорт! Я думала, що продумала усе! Хто б знав, що з’явиться ця Вайріс!»

 ― Навіщо я убила себе?! ― раптом прокричала Вайріс, обводячи очима майже всіх присутніх. По суті, її погляд присвячувався більше Анні, Джуліану, а також двом духам ― Сапфіровому очаруванню і Божественній мудрості, адже вони стояли в перших рядах. ― А що мені було робити?! У цій сім’ї для мене не було місця! І… не лише для мене…

Неочікувано вона пройшла повз усіх (народ дещо відступив вбік, тримаючи дистанцію), наблизившись до обезголовленого трупа Зевса. Спочатку вона дивилась на нього якийсь час, а тоді несподівано нахилалась, обійняла і стала ридати, наче зовсім божевільна:

― Це не твоя помилка, що ти став таким… я… я… мені не слід було тебе залишати… тоді б ти не став погибеллю всього світу…

Джуліан вирячив очі. «Серйозно?! Вона щойно сама зірвала йому голову з плечей, а тепер городить отаке? Здається, ця дівчина просто здуріла за дві тисячі років у Пеклі».

― Це все їх вина… ― крізь зуби процідила Вайріс. В той же момент по спині Ребекки пробіглись мурашки. А тоді Вайріс продовжила: ― Мама… для тебе ми ніколи не будемо ідеальними, чи не так?! Скільки б ми не старались, ми ніколи не зможемо тобі догодити! А батько… як іронічно, але ти ніколи не мав на нас часу… і твоя паршива сестра… наша тітка… ― тут голос Вайріс набув особливо жорстоких ноток. ― Саме це пророцтво стало ключовим моментом розпаду нашої сім’ї. Ох, не ти насправді став тим самим загарбником усього світу, брате, ― міцно обійняла труп Вайріс. Очі її були вкриті сльозами і налились кров’ю так, що тепер вона здавалась цілковито божевільною. ― Ним стане третя дитина, яку ніхто не підозрював. Я.