Агата Крісті - Загадка «Блакитного потяга»

але я завжди гадала, що впродовж більшої частини дня вони змотують шерсть у клубки і миють собак.

– О Господи! – жахнувся містер Еванз. – Невже правда?

Ленокс знову побрела нагору до кімнати Кетрін.

– Вам чимось допомогти? – досить байдужим тоном запитала вона.

А коли Кетрін відмовилась, та сіла на краєчок ліжка і задумливо витріщилася на гостю.

– Чому ви сюди приїхали? – запитала нарешті дівчина. – У сенсі, до нас? Адже ми не з вашої когорти.

– Ну, мені кортить потрапити у світське товариство.

– Не морочте мені голову, – швидко сказала Ленокс, уловивши проблиск посмішки. – Ви добре знаєте, про що я. Бо навіть близько не така, як я гадала. Та й одягнуті, скажу я вам, цілком пристойно. – І зітхнула. – А от мене у що не вдягни – все марно. Я народилася незграбою. Шкода, адже мені так подобається гарне вбрання.

– Мені теж, – відповіла на це Кетрін, – от тільки дотепер моя любов до нього була суто платонічною. Як тобі ця модель – симпатична?

І вони з Ленокс обговорили кілька фасонів із воістину артистичною пристрастю.

– А ви мені до душі, – промовила раптом дівчина. – Я взагалі-то зайшла попередити вас не вестися на материні виверти, але тепер бачу, що в цьому немає потреби. Ви страх яка прямодушна та щира і все таке інше – словом, чудна, – але дурепою вас не назвеш. От дідько! Що там іще?

Із передпокою гукав жалібний голос леді Темплін.

– Ленокс, щойно дзвонив Дерек. Хоче приїхати сьогодні на обід. У нас проблем із цим ніяких не виникне? Ну тобто не планується нічого незугарного – на кшталт перепілок?

Донька заспокоїла її і повернулася в кімнату гості. Її обличчя проясніло, ставши не таким похмурим.

– Я рада, що завітає старий-добрий Дерек, – сказала вона, – він вам сподобається.

– А хто це?

– Син лорда Леконбері, одружений із багатою американкою. Жінки від нього просто божеволіють.

– Чому?

– О, та сама історія: він справжній красень і шалапут. Кожна спідниця втрачає через нього голову.

– А ти?

– Іноді і я, – сказала Ленокс. – А іноді мені здається, що я б вийшла за симпатичного вікарія, жила б із ним десь у селі і пророщувала в ящиках розсаду. – Вона на хвильку спинилася, а відтак додала: – Найкраще за ірландського – тоді б я полювала.

А за хвилину-другу повернулася до попередньої теми.

– Є в цьому Дерекові щось дивне. Уся їхня родина трохи схиблена – затяті картярі і таке інше. У давнину вони програвали жінок із маєтками й витворяли нечувані безрозсудства – і то суто з любові до процесу. Із нього вийшов би ідеальний розбійник – галантний відчайдух – якраз те, що треба. – Дівчина підійшла до дверей. – Що ж, спускайтеся, коли будете в настрої.

Залишившись на самоті, Кетрін занурилася в роздуми. Зараз вона почувалася досить ніяково, а оточення діяло їй на нерви. Шок від побаченого в потягу й те, як сприйняли цю звістку її нові друзі, гнітило вразливу душу жінки. Вона довго і серйозно розмірковувала про вбиту. Їй було шкода Рут, а все ж вона не могла, поклавши руку на серце, сказати, наче та їй сподобалась. Кетрін бо аж надто добре розгледіла той безжальний егоїзм, який і становив ключову рису особистості небіжчиці – і це відштовхувало її.

Міс Ґрей потішило і трішки зачепило те прохолодно-байдуже ставлення, яке виявила до неї покійна, щойно потреба у її послугах відпала. У тому, що та дійшла певного рішення, Кетрін нітрохи не сумнівалася, але в чому воно полягало, їй залишалося тільки гадати. Але хоч яким воно було – втрутилася смерть, зробивши будь-які рішення безглуздими. Дивно, що все мало статися саме так і що її фатальна подорож закінчилася жорстоким злочином. І тут вона раптом згадала маленький фактик, про який мала б, напевно, сповістити поліцію – але тоді він був якраз вилетів із голови. Та чи й справді мав значення? Так, їй справді здалося, наче вона бачила чоловіка, який заходив саме в те купе, але ж вона розуміла, що цілком могла й помилитися. Купе могло бути сусіднім, та й чоловік, поза сумнівом, на потягового крадія аж ніяк не скидався. Вона пригадувала його дуже чітко, оскільки вже двічі зустрічала до того – одного разу в готелі «Савойя», а згодом – в агенції Кука. Ні, вона, звісна річ, помилилася. Той не заходив у купе до вбитої, тож це, очевидно, й на краще, що вона нічого не сказала поліції. Бо інакше могла б завдати страшенної шкоди.

Вона спустилася та приєдналася до решти на терасі перед віллою. Крізь гілочки мімози обводила поглядом середземноморську синяву й, у піввуха слухаючи теревені леді Темплін, подумки раділа, що приїхала. Тут було краще, ніж у Сент-Мері-Мід.

А ввечері вдягла лілово-рожеву сукню, що мала назву soupir d’automn, і, всміхнувшись своєму відображенню у дзеркалі, спустилася сходами, вперше в житті почуваючись трішки сором’язливо.

Більшість гостей леді Темплін уже зійшлися, а оскільки її вечірки славилися як «бучні», то гамір стояв неймовірний. Пупсик кинувся до Кетрін, тицьнув тій коктейль і взяв її під своє крильце.

– А, ось і ти, Дереку! – крикнула леді Темплін, коли двері відчинилися і впустили того, на кого всі тільки й чекали. – Тепер ми нарешті зможемо попоїсти. Я помираю з голоду!

Кетрін глянула через кімнату в бік входу – і здригнулася. «То це і є… Дерек». Але раптом збагнула, що не здивована. Бо завжди знала, що настане той день, коли вона знову зустрінеться з цим чоловіком, із яким уже тричі стикалася завдяки химерному ланцюжку збігів. А ще їй здалося, наче той теж її упізнав. Позаяк він раптом затнувся посеред фрази до леді Темплін, а відтак повів далі, але немовби через силу. Усі запрошені пройшли до столу, і Кетрін виявила, що його посадили поруч неї. І той одразу ж обернувся до сусідки зі щирою усмішкою.

– Я так і знав, що скоро зустріну вас знову, – зауважив він, – проте й подумати не міг, що це станеться тут. А знаєте, так мало бути. Раз у «Савойї», раз у Кука – а Бог любить трійцю. Тільки не кажіть, наче не пам’ятаєте мене або ніколи не помічали. Бо я все одно наполягатиму на протилежному.

– О, я й не збиралася, – сказала Кетрін, – але це не третя, а четверта наша зустріч. Я бачила вас у «Блакитному потягу».

– У «Блакитному потягу»! – У його поведінці сталася якась невловима зміна, що її вона не змогла б описати. Неначе той наштовхнувся на перешкоду, отримав відсіч.