Адалін Черно - На межі бажання, Адалін Черно

Глава 12

Я зупиняюся біля її будинку опівночі. Район тут так собі, будинки прибудовані одне до одного й моя спортивна ауді явно виглядає зайвою. Я виходжу з автомобіля й кидаю погляд на старенький будинок. Ні домофона, ні консьєржа тут немає — прохідний двір. Неподалік співає завзята п’яна компанія. Тут живе вчителька філософії зі своїм «Ванюшою»?

Ставлю автомобіль на сигналізацію та смикаю на себе ручку під’їзду. Вона живе в тринадцятій квартирі на четвертому поверсі. До дверей її квартири я дістаюся майже відразу. Зупиняюся біля порога та довго дивлюся на дзвінок і старі металеві двері. Ну подзвоню я, і що скажу? Привіт, Аню, я прийшов забрати тебе?

Абсурдність ситуації накриває мене з головою. Я відходжу на кілька кроків і швидко біжу сходами донизу, а потім відчиняю двері автомобіля й заскакую в салон. Зі злості вдаряю по керму й дивлюся перед собою. Посмішка на моєму обличчі з’являється довільно: я раптом усвідомлюю, як необачно вчинив. Хто я їй? Так, студент, яких у неї сотні. Раптом не я перший, не я останній, кого від неї так веде, і вона вже звикла?

Намагаюся про це не думати та заводжу двигун, щоб забратися звідси якнайшвидше і якнайдалі. Дорогою набираю Костю. Відповідає він на дзвінок разу з третього. Напевно, уже в п’яному угарі де-небудь у барі.

— Ну що, — регоче він в слухавку. — Знайшов свою Афродіту?

— Знайшов, — злісно кидаю я. — Ти де зараз?

— В Медіумі, — через галас ледве розрізняю, що він говорить.

— Я під’їду. За пів години буду.

Кинувши слухавку, набираю швидкість та розвертаю ауді в протилежному напрямку. До «Медіума» їхати недовго, до того ж я збуджений та роздратований, а це означає, що сьогодні я відірвуся на повну.

У Медіумі, де ми часто зависаємо з друзями, грає крута музика, танцюють напівоголені дівиці та напівп’яні пацани. Я не дуже полюбляю цей заклад, але ВІП-кабінки розв’язують проблему із галасом та лівими чуваками, які дратують своєю присутністю.

— Рус, — Костян, ледве вгледівши мене, відразу підходить ближче та плескає мене по плечу.

З його осоловілого погляду розумію, що він уже неабияк набрався, як і всі тут.

— Що будеш?

— Щось міцніше, — сміюся я. — Вас, чадних, потрібно б наздогнати.

Костян сміється та щось показує одному з хлопців. Той киває й починає змішувати щось у склянці. Я не стежу, тому що довіряю їм, щоправда, після третьої випитої чарки відчуваю, що мене конкретно так повело. Чи то тому, що я ні чорта зі столу не з’їв, чи то тому, що хлопці намішали кілька видів алкоголю відразу.

— Ти що мені налив? — питаю в Кості.

— Ти хотів догнатися, — він здіймає руки вгору, немовби захищаючись, — фірмовий шот.

— Нам завтра в універ, не забув?

Костя тільки гмикає та робить помах рукою, мовляв, забудь про універ і розслабся. Я намагаюся, але на думку спадає тільки те, як сильно я хочу поїхати назад і все ж зробити те, що не зробив. Якоюсь частиною свідомості розумію, що я їй нахрін не здався, навіть якщо її Ванюш мудак. Не заслужив я її довіри та бажання бути поруч.

— Рус, привіт, — поруч сідає Камілла.

— Привіт.

Моє вітання й те, що я окидаю поглядом її голі ноги, автоматично дає їй дозвіл на те, щоб оповити мій прес руками та притулитися до мене своїми накачаними силіконом цицьками. Я не проти. Чорт його знає, що саме мені намішав Давид, але в мене встає. Я відчуваю ніжні пальці Камілли на своєму пресі й смикаю дівчину на себе, впиваючись поцілунком у її губи.

Алкоголь у крові дає результат, а гормони пустують так, що яйця підтискаються від бажання. На мить я забуваюся й думаю лише про те, що хочу трахнути Каміллу, поставити її на коліна і вбиватися членом у її апетитні губи, але в ту саму мить, коли я майже готовий це зробити, у свідомість врізається преподша. Вона дивиться на мене своїми нереальними блакитними очима та облизує губи, прикушуючи нижню.

Каміла йде нахуй. Я відштовхую її від себе та різко встаю, але від алкоголю трохи похитуюсь.

— Ти куди? — розчаровано стогне вона.

— Ти куди? — повторює за нею, як папуга, Костян.

— Я звалюю, — кидаю різко та виходжу з ВІП-кабінки.

Мені доводиться продиратися крізь натовп, що рухається у танці, і тільки тоді, коли я потрапляю на вулицю, вдається, нарешті, вдихнути на повні груди та прийти до тями. Алкоголь трохи випаровується, але бажання нікуди не зникає. Стояк так і свердлить штани, чітко проглядаючись крізь тонку тканину джинсів.

— Відпустіть мене! — чую переляканий голос незнайомки та повертаю голову в той бік, звідки він лунає.

Там стоїть дівчина в компанії трьох чоловіків, від яких точно хоче позбутися. Вони наполегливо штовхають її кудись за клуб, але вона намагається відбиватися та кричить знову:

— Допоможіть.

Навколо дохєра хлопців та мужиків, але всім їм начхати. Я ж іду вперед. Хрін його знає, чому саме зараз: чи то через адреналін, чи то мені дійсно шкода напівголу дівку, яка, я впевнений, сама нарвалася.

— Хлопці, проблеми?

— Іди куди йшов, — кидає один із них.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍