Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

- Перші півроку дракончики ніби "обживаються" у другій своїй іпостасі, і тільки після цього обертаються в людську. На той час за людськими мірками їм приблизно три-чотири роки, - що більше чоловік розповідав, то сумнішою я ставала.

- І що тепер? Це якось вплине на малюка? - Я, звісно, в будь-якому разі його любитиму, але хотілося б, щоб дитина росла нормальною.

- Я не знаю. Потрібно запитати в цілителів. У будь-якому разі я планував його показати декану цілительського факультету Академії Вітру, - ми опинилися біля дитячого ліжечка, на якому спало дитинча. - Хм... Виглядає трохи меншим, ніж трирічні, - я кивнула на висловлювання Кіріана.

- І що робити будемо? - Я якось встигла забути про свої проблеми, і тепер уважно розглядала свої звичайні пальці. - Ну хоч це питання відпало, - прокоментувала про себе, здивовано подивившись на шатена, який заговорив:

- Їдемо до столиці. Готова знову побачити імператора? - Ну, перше наше з ним знайомство не склалося, можливо, друге буде кращим?

- А в мене є вибір? - Усміхнулася чоловікові, який акуратно підхопив на руки спляче маля. І звідки в нього такий досвід?

Збори у нас були недовгими: сумку я все одно ще не розібрала, а Кіріан так і зовсім вирушав без багажу. Найбільше часу ми витратили на зручності для Філіпа в дорозі і його одяг, який довелося нашвидкуруч замовляти у мага-кравця, щоправда, чоловік впорався буквально за годину, тож до вечора ми були вже в дорозі.

- А чому б нам не скористатися порталом, для тебе ж це не проблема? - Поставила я своє запитання, коли ми завантажувалися у величезну карету.

- Не можна, невідомо, як магія вплине на перевтілене драконеня, - все ж таки погано нічого толком не знати про світ, у якому я опинилася. Потрібно буде обов'язково обзавестися необхідною літературою і посилено займатися у вільний від виховання Філіпа час.

- Зрозуміло. А довго нам до столиці їхати? - Не те щоб я була надто вже вибагливою, але, судячи з відомостей, отриманих з історичної літератури, це те ще задоволення.

- До завтрашнього вечора будемо на місці, - це я так голосно зітхнула?

- "Ну так, буде весело", - подумала, сідаючи на зручний на вигляд диванчик.

А варто було моїй голові спертися на м'яку подушку, як я одразу ж вирубилася, навіть толком і не зрозумівши, що ми нарешті рушили з місця. Очі я розплющила, коли надворі була густа ніч, а судячи з виразу обличчя Веалірійського, я не просто дрімала, а хропіла немов п'яний швець.

- Кхм... - прочистила горло. - А де ми зараз? - Тиша мене трохи бентежила, тому я вирішила завести діалог, який нічого не означав.

- У лісі, - ну так, логічно. Фіолетовий місяць і чорні силуети дерев за вікном, це явно ще не столиця.

На цьому наша розмова і затихла сама собою, а я влаштувалася зручніше, засинаючи знову.

Друге моє пробудження було більш усвідомлене, та й на вулиці вже щосили сяяло червоне сонце. Все ніяк не звикну до деяких природних особливостей навколишнього світу.

Ми десь стояли. У кареті було порожньо, і я поспішно вискочила на вулицю, намагаючись відшукати свого попутника. Кіріан знайшовся досить-таки швидко. Він грався з повзаючим по траві Філіпом, який щось весело агукав чоловікові.

Прямо сімейна ідилія.

- Виспалася? - Запитав шатен, не обертаючись, і я здригнулася. На потилиці в нього очі чи що? Хоча, чого це я, у драконів же слух відмінний.

- Так, дякую, - "поспали, тепер можна і поїсти", - думається взагалі добре на ситий шлунок.

- Сніданок он там ліворуч, - думки він мої читає? Я простежила за рукою Веалірійського, помічаючи кошик із їжею, що стояв на невисокому пеньку.

Ось це я розумію сервіс. Все ж таки чоловік з іншого світу - це вам не хухри-мухри: мало того, що зібрав нас у дорогу, так до того ж і про їжу потурбувався. А тепер ще й із дитиною возиться, поки я дрімаю без задніх ніг, мені навіть соромно стало перед Кіріаном:

- Іди і ти поїж, а я поки що пограю з Філіпом, - шатен ствердно кивнув, наближаючись до мене, я ж навпаки, постаралася обійти його по дузі в марній спробі приховати своє обличчя від уважного розглядання. Ну так, я не вмивалася, та й на голові, швидше за все, вороняче гніздо, куди мені до попутника з ідеальним виглядом.

- А хто тут у нас зриває квіточки? - Нахилилася до свого дракончика і полоскотала крихітний животик, після чого малюк одразу ж заворушився зі сміхом.

- Якщо хочеш, там за десять кроків струмок, можеш умитися і привести себе до ладу, - порекомендував мені після перекусу чоловік, на що я коротко кивнула.

Ну ось, як я і думала, він все ж таки розгледів усі мої недоліки з ранку, але ж я ще могла і слиною на подушку пустити, страшне, мабуть, видовище, раз мені надійшла пропозиція привести себе до ладу. Я мовчки зітхнула, поспішивши в зазначеному напрямку, не забувши при цьому захопити з собою рушник і сумочку, в якій був гребінець і деяка косметика.

Все ж таки я до імператора їду, а не в ліс по гриби, хотілося б мати хоча б охайний вигляд, про більше я старанно замовчую, щоб не псувати собі й без того не райдужний настрій.

Коли я повернулася до карети, чоловіки вже опинилися всередині, до того ж цілком собі бадьорий Філіп, який буквально хвилин п'ять тому жваво повзав галявиною, дрімав у своєму ліжечку, а зібраний Кіріан спокійно читав якусь газету, у всякому разі, списані невідомими мені буквами аркуші натякали на те, що переді мною преса.

- Готова? - ствердно кивнула, займаючи свій диванчик. - Нам потрібно поквапитися, щоб до заходу сонця опинитися в столиці. У нас візит до імператора призначений на ранок, - ну добре хоч не на ніч.

- Схоже, ти не надто задоволений тим, що відбувається, - помітила зіпсований настрій чоловіка, який ствердно мені кивнув:

- Я хотів би трохи з тобою обговорити майбутню зустріч і те, як ти маєш поводитися з Меліріаном, - мене не обдурив його тихий голос, усе ж дракон був розгублений.