Вікторія Грош (Rouce) - Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)

- Привіт — сказав Богдан

- Ходімо додому, розповісте мені як пройшла екскурсія — ми всі пішли додому. Зайшли на кухню. Я швиденько почала робити каву для Богдана, а нам з Данилком чай. Вони сіли за барну стійку. Богдан весь час дивився на мене. Свердлив мене своїм поглядом. Мені було весь цей час ніяково. Зробивши чай та каву, поставила чашки на журнальний столик. Ми всі пересіли.

- І як екскурсія?

- Було дуже цікаво

- Так, Данилко уважно слухав екскурсовода. Іноді навіть ставив запитання

- Він у нас молодець — я погладила синочка по голові — розумний, весь в мене — Богдан подивився на мене здивовано.

- Серйозно?

- Так. Ти ж пам’ятаєш свої оцінки по різним предметам? У мене вони були значно краще

- Навіть сперечатись не буду

- Момо, тату, я вже піду у свою кімнату

- Добре, синку — синок вийшов з кухні. Я встала, щоб прибрати його чашку. Підійшла до раковини, побачила, що Богдан пересів за стійку. Він знову на мене дивився. Наче якийсь хижак на здобич.

- Що таке?

- Ні. Нічого. Хотів запитати. А, хто ця дівчина з якою ти розмовляла?

- Це моя сусідка та колега по роботі, Ксенія

- А вона така красива, я б її...

- Навіть не думай. У неї є чоловік та діти

- Мене це не зупиняє

- Я й не сумніваюсь у цьому. Я казала, що у тебе хіть... так от, вона у тебе не в тому місці в якому я думала. У тебе хіть в крові

Богдан моїм словам тільки сміявся.

Через декілька секунд я підійшла до нього аби забрати чашку. Богдан встав зі стільця та підійшов до мене.

- Ох, Лілі. Як ти мене заводиш — він підійшов до мене впритул та обійняв мене. А після схопив за сідниці. У мене з рук випала чашка та розбилась. Богдан почав цілувати мою шию — я тебе хочу — почула я його шепіт. Я його швидко відштовхнула. Тільки що було все добре. А зараз він мене за сідниці хапає та цілує.

- Йди звідси — я показала йому на вихід з кухні — сподіваюсь ти знайдеш вихід з будинку!

- Ми ще побачимось — він вийшов з кухні, а після я почула як закрились вхідні двері. Я не сумніваюсь у тому, що ми побачимось. Він вийшов, а я схопилась за живіт. Мені раптом стало зле. Цей недоумок знову мені зробив боляче, не розуміючи цього. Я сіла на диван. І відчула, що мені стало легше. Фух, попустило. А я вже думала, що треба дзвонити Тимуру. На щастя стало краще.

Поки я приходила до тями, то почула як вхідні двері відчинились. Я зрозуміла, що це Тимур.

- Квітко, ти де?! Я тут їжу приніс

- Я на кухні — крикнула я. Майже зразу в кухню зайшов коханий. Побачив як я сиджу, тяжко дихаю та тримаюсь за живіт. Тіма до мене підбіг.

- Квітко, що таке? Тобі погано? — він присів до мене

- Вже все нормально — мені дійсно стало значно легше.

- А, що сталося? Знову погана розмова була з Богданом?

- Він до мене ліз — у мене потекли сльози від того, що відбулось хвилин п’ятнадцять тому. Тіма подав мені руку аби я встала. Він мене обійняв. Не знаю, що він зараз думає. Можливо проклинає Богдана.

- Тихіше, не плач, моя дорогенька. Полежи трохи, відпочинь. Добре?

- Мг — він взяв мене на руки та поніс у спальню. Поклав мене на ліжко та вкрив пледом. Але не вийшов з кімнати. Залишився біля мене. А я навіть не помітила як заснула.

Тимур.

З самого ранку я був на роботі. У нас було свято. Нарешті у нашої лікарні з’явився заможній спонсор. Він відкрив два відділення. Нове кардіологічне відділення та відділення неврології. Тепер відділення у якому я працюю оновлене, красиве. З приводу цього у нас був фуршет. Познайомився з деякими поважними людьми. А після фуршету забрав трохи їжі. Адже наш головний лікар сказав, щоб все що залишиться забрали з собою.

Прийшов додому у гарному настрої. А тут таке. Лілі сидить на кухні на дивані. Важко дихає та тримає руки на животі. Я дуже злякався. Боюсь, що у неї буде викидень. Боюсь за її фізіологічне, а тим більше психологічне здоров’я. Останнє у неї погіршилось вже давно. Я вклав її спати, а сам ліг біля неї. Знаю, що з Данилком все добре, з його кімнати доносяться звуки телевізора. Дивиться якусь програму.

Я написав своєму колезі з приводу Лілі. Руслан написав мені якусь статтю одним повідомленням. Читаючи його повідомлення. Я зрозумів, що Лілі категорично заборонено

хвилюватись. Він написав, ще, що Лілі може пити заспокійливі ліки. Які не зашкодять її вагітності. Я їх завтра куплю. Сподіваюсь вона буде їх пити та не буде хвилюватись.

А з приводу її колишнього у мене багато думок, але вони всі нецензурні. Він тоді їй зробив боляче. І зараз з’явився, щоб робити їй боляче знову. Треба з ним буде зустрітись, та поговорити. Але знаючи Богдана, думаю що все не закінчиться розмовою. А так не хочеться його бити. Мені щось підказує, що це доведеться робити. Він можливо сам почне її. Закінчаться аргументи та почне руками махати. Ненавиджу його.

Історію Кості та Ксенії можна почитати у книгах (трилогії) “Ти тільки моя”.