Платон - Апологія Сократа. Діалоги

Гіппократ вислухав мої слова і сказав:

— Виходить, Сократе, що воно є так, як ти кажеш.

— А чи не нагадує часом, Гіппократе, софіст купця-гуртівника або крамаря, що продає харчі, якими живиться душа? Принаймні на мою думку, він таким є.

— А чим живиться душа, Сократе?

— Знанням, певна річ, — сказав я. — Тільки ти дивись, мій друже, аби не обдурив нас софіст, вихваляючи свій товар, [D] як ті рознощики чи крамарі, що продають харчі для тіла. Оскільки вони самі не знають, що в товарах, які мають на складі, корисне для тіла, а що шкідливе, то огульно розхвалюють усе, аби лиш продати то­вар. Не знають також цього й ті, хто в них купує, хіба що покупцем трапиться вчитель гімнастики чи лікар. Так само й ті, що розвозять по містах знання і продають їх оптом або вроздріб кожному, хто лиш забажає; хоч вони захвалюють усе, що мають на продаж, все-таки, [E] можливо, мій дорогий, серед них дехто і не знає до ладу, чи те, що він продає, корисне для душі, чи шкідливе. Подібно не знають цього й ті, хто в них купує, хіба що знов-таки трапиться хтось тямущий в лікуванні душі. Таким чином, якщо ти добре знаєш, що тут корисне, а що шкідливе, то, не задумуючись, можеш здобувати знання і в Протагора, і в будь-кого іншого.  Якщо ж ні, [314]то гляди, мій друже, коли б ти не програв те, що найдорожче, бо гра тут ризикована. Адже далеко більший ризик буває при купівлі знань, аніж при купівлі харчів. Бо коли купиш харчі й напої у рознощика або крамаря, то можеш їх узяти в інші посудини і, перш ніж прийняти їх у своє тіло як їжу чи питво, можеш їх зберігати у себе вдома, порадитися із знавцем, що слід їсти або пити, а що ні, а також в якій кількості й коли, так що при такій купівлі ризик невеликий. [B] Інша річ — знання. Його не можна взяти в якусь посудину, а, заплативши за навчання, треба прийняти у власну душу і, навчившись чого-небудь, піти геть із шкодою для себе або з користю. Над цим ми поміркуємо разом із тими, хто старший віком від нас, бо ми ще замолоді, щоб розібратися в такій справі. А тепер ходімо, як ми задумали, й послухаємо того чоловіка, а послухавши його, порозмовляємо й з іншими. [C] Адже там Протагор не один — із ним, певно, і Гіппій Елідський{102}, а також, гадаю, Продік Кеоський{103} та багато інших мудреців.

Вирішивши так, ми пішли. Коли ми опинилися біля дверей будинку, то зупинилися й розмовляли далі про щось, що нам по дорозі спало на думку. Щоб не залишати розмову незакінченою, ми балакали собі, стоячи перед дверима, аж поки дійшли однакового погляду. [D] Маю враження, що воротар — якийсь євнух — підслуховував нас і, видно, через наплив софістів косо дивився на всіх відвідувачів цього дому. Коли ми постукали в двері, він, відчинивши й побачивши нас, вигукнув:

— Ого! Знову якісь софісти! Господарю не до вас! — і водночас обома руками спересердя щосили захряснув двері. Ми знову постукали, а у відповідь той з-за зачинених дверей загорланив:

— Ей, люди! Чи не чули ви, що господар зайнятий?

— Але ж, дорогенький, — кажу йому, — ми прийшли не до Каллія, та й не софісти ми. Заспокойся! [E] Ми з’явилися тому, що нам треба побачитися з Протагором. Доповіси йому про нас!

З тяжкою бідою цей чоловік відчинив нам двері. Коли ми ввійшли в будинок, то побачили, як Протагор [315] проходжується в портику, а його супроводжують з одного боку Каллій, син Гіппоніка, його брат по матері, Парал, син Перікла{104}, і Хармід{105}, син Главкона, а з другого боку — другий син Перікла, Ксантіпп, і Філіппід, син Філомела, й Антімер з Менд, який здобув найбільшу славу з усіх учнів Протагора і вчився на софіста. Ті, що за ними йшли, прислуховуючись до розмови, були, очевидячки, переважно чужинці: [B] це ті, хто тягся за Протагором од міста до міста, що їх софіст відвідував, зачаровуючи голосом, неначе Орфей{106}, а вони йшли за цим голосом зачаровані. Було також декілька душ із місцевих жителів у цьому хороводі. Дивлячись на цей хоровід, я особливо захоплювався тим, як вони остерігалися, щоб ні в якому разі не висунутися перед Протагора. Кожного разу, коли той із своїми співрозмовниками повертав, ці слухачі складно й ладно розступалися на два боки і, замикаючи коло, знову зграбно ставали за ним.

[C] «Ще після того я там побачив отого»{107}, — як каже Гомер, — Гіппія Елідського, який сидів навпроти нас у портику в кріслі. Навколо нього сиділи на лавках Еріксімах{108}, син Акумена, і Федр-міррінусієць{109}, Андрон, син Андротіона{110}, а з чужинців — співгромадяни Гіппія та деякі інші. Вони, здається, розпитували Гіппія про природознавство, а також про якісь астрономічні явища, [D] а той, сидячи, з кожним із них по черзі розглядав і обмірковував запитання. «Бачив і Тантала»{111}, — бо також прибув сюди Продік Кеоський. Відведено йому приміщення, яке раніше Гіппонік використовував як комору, а тепер у зв’язку із напливом приїжджих Каллій навіть його випорожнив і віддав до послуг гостей. Продік ще спочивав у ліжку, вкритий купою овчин і покривал. Біля нього умостилися на тапчанах Павсаній-керамеєць{112}, [E] а поруч із Павсанієм якийсь хлопець шляхетного вигляду й дуже гарний на вроду. Здається, я почув, начебто його Агафоном{113} звали, і я не здивувався б, якби виявилося, що він улюбленець Павсанія. Крім того хлопця, тут були обидва Адіманти (один із них — син Кепіда, а другий — син Левколофіда{114}) та й деякі інші були там.

Але про що вони там розмовляли, я не міг здалека розібрати, [316] хоч як мені дуже кортіло почути Продіка, бо цей чоловік видався мені дуже мудрим і божественним, але через те, що в нього низький голос, тільки глухий стугін розходився по кімнаті, а зміст його слів годі було схопити. Тільки-но ми ввійшли, як услід за нами з’явився Алківіад, красень, як ти його звеш (і я таким його вважаю), і Крітій, син Каллесхра{115}.

Увійшовши, ми ще хвильку-дві підождали, а