Ірина Романовська - Зрада. Втекти чи залишитися, Ірина Романовська

Волоски на шкірі стають дибки. Ходжу краєм, згадуючи про іншу жінку в такий момент. Але я маю промовити те, що мене хвилює. Вголос. Інакше це з'їсть мене живцем.

Два тижні подорожей, де я належу сама собі, де нема в кого попросити допомоги чи поради. Я двічі блукала станціями метро, поки вдалося впоратися з панікою. Я відвикла від часу, коли ми з Назаром можемо бути нарізно.

Не можу без нього. Він вріс мені під шкіру. Він частина мене.

— Між нами все так змінилося з її появи.

— Неправда, — теплі губи торкаються шиї. Ковзають по ключицях.

— Правда. — Киваю, дивлячись на стелю, де грають тіні камінного полум'я. — І річ навіть не у вашому зв'язку. — Ковтаю грудку, що перекриває горло. — Цей хлопчик… Він перевернув усе з ніг на голову. Ти нарешті побачив на власні очі, від чого відмовляєшся, зв'язавши своє життя зі мною. Твоє майбутнє могло бути зовсім іншим, обери ти іншу супутницю за дружину.

— Дурниця, — Назар стирає пальцями мої сльози. Притискається чолом до мого перенісся. Обіймає міцно. — Мені не потрібна інша. Запам'ятай це.

Вдивляюсь в обличчя коханого чоловіка. Тону в теплій зелені чоловічих очей. Задихаюсь від надлишку кохання, теплоти та ніжності, яку відчуваю до чоловіка.

— Я дуже тебе люблю, Горе. Ти моє повітря. Без тебе мене нема. Ніколи не перестану дякувати Всесвіту за нашу зустріч. Пообіцяй, що ніколи мене не покинеш. Пообіцяй, будь ласка!

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно