Мирослава Горностаєва - Атарінья

втримався від того, щоб втолити свою цікавість.

- Оці старі шрами… Тут наче якась літера… І ці опіки…

- Це зробили в Ангбанді, - коротко відповів Маедрос, - тенгва - це квенійське «m».

Перша літера слова mole. Раб…

Мене наче обсипало приском… Я наче зрозумів в одну мить, чого мав натерпітись цей

Ельда.

- Я б такого не пережив, - сказав я ледве чутно, - я б одразу помер, якби зі мною

зробили таке…

- Коли зі мною зробили таке, - протягнув Маедрос, - я валявся на підлозі… тільки не

біля ніг Моргота, а біля ніг Саурона… Чув про такого?

- Ще б пак…

16

Аварі – Ельфи, котрі ніколи не покидали Середзем’я і не жили у Валінорі. Поділялися на три народи: Синдар, Нандор і Фалатрим.

30

- Напівпритомний від болю. А Чорний Мая ввічливо роз’яснював мені, що означає це

тавро. І тут я начебто почув голос батька…

- Феанора?

- Авжеж… Татко покинув цей світ, він помер на моїх руках, я це пам’ятав, але голос

його звучав в моєму розумі. «Найстарший, - мовив цей голос, - ти маєш справу з

нерозумними особами. У них настільки коротка пам’ять, що вони позначили тебе

першою літерою твого імені».

- М-маедрос? – вишептав я.

- Ні… Моє еpesse17 – Нельяфінве, а аmilesse – Майтімо. Моргот довгий час жив у

Валінорі, і визнав наші імена, в тому числі і ті, які ми не відкриваємо будь-кому. Коли

я потрапив до його лабет, він називав мене Майтімо, насміхаючись над нашим

звичаєм берегти аmilesse для найдорожчих. Звісно, те, що я почув тоді, не було

голосом Феанаро – швидше голосом мого духу. Але мені раптом стало смішно –

Чорний Вала, Морінготто, пострах Арди не може запам’ятати імені однісінького

бранця. І я засміявся… Того дня мене більше не допитували, і дали відпочити доволі

довгий час. Їх злякав сміх. Розумієш?

- Вони подумали, що ви збожеволіли, - сказав я невпевнено.

- Божеволіють Люди, - сказав Маедрос, - нам, Ельдар, в цьому відмовлено. Тільки

чорна туга може сповити нас і привести до загибелі. Проти неї є лише одна зброя –

сміх.

Я повагався, чи варто розпитувати далі. Але таки спитав:

- А руку вам… де? В бою?

- Ні, там же, - сказав князь занадто спокійно, - мене було прикуто до скелі над

проваллям… За руку… Тоді якраз вперше зійшов Ітиль…

- Це мабуть страшно, - вимовив я, - стояти на скелі…

- Я не стояв, - мовив Маедрос сухо, - я висів… На ланцюгу.

Отут мене затрусило. Я уявив собі це – тільки уявив, і похолов від жаху.

- Боляче… було? – прошепотів через деякий час.

- Дуже, - сказав князь, - але я намагався терпіти. Потім прийшов він… Фіндекано

Астальдо… Князь Фінгон… тоді ще княжич. Це довга історія, і не для дитячих вух…

Руку мені відрубав він – не міг інакше звільнити від браслета з ангбандського заліза.

Я мовчав доволі довго. Тоді сказав ледь чутно:

- На яке покарання я заслужив? І чому ви досі не покликали варту?

- Забудьмо, - озвався Маедрос примирливо, - іди до себе і спробуй заснути. А завтра я

очікую тебе на майданчику для тренувань. Брата теж приводь – вам обом не завадить

навчитись володіти мечем.

Йти до порожнього покою, де наче витали тіні рудоволосих близнят, мені не хотілось, але

я потульно сповз з ложа на підлогу.

- До речі, щодо покарання, - сказав князь, - нині Ітиль уповні. В цей час, дитя моє, мені

сниться те, про що я хотів би забути. Часом я починаю кричати, або метатись на ложі.

Раніше до мене приходив хтось з братів… Останнім часом – один з Амбаруссар…

- Я бачив їх на перемовинах, - прошепотів я, - вони були як ви – рудоволосі… Один

говорив, що волосся у його брата потемніло, бо він хотів бути схожим на

Найстаршого…

- Мій брат Маглор, - мовив Маедрос рівно, - дбає нині про Ельроса. Нема кому побути

зі мною поруч. Тому ти зостанешся в моєму покої до ранку, і матимеш вельми

неспокійну ніч.

- Це покарання? – спитав я повеселілим голосом.

17

Еpesse – «батькове ім’я", офіційне ім’я Ельфа

31

- Покарання, - сказав князь, - і дуже суворе.

- А що я маю робити?

- Лягай, - кивнув Маедрос на

ложе, - і спи. Коли я відчуваю,

що біля мене свій… ну, словом

не