Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

стіну вкластися, інше тверде бувало, аж годі було всікти його, інше ж у порох розсипалося; крейду й плінти щоранку знаходили ніби від вітру розсипані й розкидані з місця свого - і це було викриття його злочестя, знамення майбутнього на Божу церкву його гоніння. Таке чудо творилося над гробом святого, і не бажав святий, щоб створено було йому храм, через те, що від нього невдовзі мало благочестя руйнуватися. Молитвами, Господи, мученика твого Маманта створи з нами знамення на добро і збав нас од тих, що гонять нас, хай прославимо тебе із Отцем і Святим Духом навіки віків, амінь!

У той-таки день житіє у святих Отця нашого Івана Пістника, архієпископа Константина - града

Той, що у святих, отець наш Іван був при Юстині, і Тіверії, і Маврирії царях, народжений у Константині-граді, спершу злотиці виготовляв, муж благочестивий, жебраколюбець і странніх любитель, і Бога боявся. Він чорноризця, на ім'я Євсевій, що з Палестини був, прийняв і з ним пробував. Якось ішли вони дорогою, чорноризець ішов з правого боку від Івана і ніби хтось незнайомий сказав йому: "Не подобає тобі, отче, з правого боку великого йти. Бог-бо провіщає про нього, що має бути йому вручено архієрейство велике. Це почувши, чорноризець повідав блаженному Євтихію, патріархові царгородському. Патріарх же радив постригти Івана, як достойного церковного притчу. Випало йому і стояти в церкві святого Лаврентія на молитві і таке бачити одкриття: безліч святих побачив в олтарі і всі білими і блискучими одежами одягали себе і співали чудову пісню. А котрийсь пішов, несучи одну посудину, з якої, беручи щедро, подавав жебракам численним, що зійшлися, але посудина не порожніла. Один же із жебраків від тісноти закричав: "Господи, помилуй! Доки зможе не спорожнитися це вмістилище, щоб порожнє було!" І одразу спорожніло. Це видіння преподобний бачивши, отямився і подивлявся баченому. Це, як гадаю, передбаченням було його санові і великого до жебраків милосердя.

Минуло-бо немало часу, помер Євтихій, патріарх Цареградський, і Бог зволив, що Іван, як достойний, вибраний був і затверджений на хіротонисання, але не дозволяв, аж доки не побачив такий страшний жах: з одного краю бачив море, що до небес рухалося, і піч вогненну страшну, з другого ж краю ангелів безліч, що віщали йому таке: "Не приймеш престолу? Інший буде, а ти від усіх нас покараний будеш". Цьому проказаному йому ангелами із погрозою, повинувався і, не бажаючи (кари), поставлений був патріархом Константина-града. Цілковите пощення і життя чисте з усією добродійністю аж до кінця мав; ще свідчу чудеса його: море, що хвилювалося вельми, молитвою і хрестним знаменням у тихе перетворив; сліпня одного на ймення Іван із Гази, просвітив, поклавши на очі його частку від Тіла Христового, кажучи: "Хто сцілив сліпого від народження, той хай сцілить і тебе!" — отож сліпий і прозрів Якось, за попущенням Божим, був мор великий у Царграді, і молився преподобний: хай відверне Бог праведний гнів свій! Повелів одному із слуг своїх узяти дві посудини, одну повну каміння дрібного, друга ж — порожня, і стояти цілий день на місці там, де зносили мертвих, і перераховувати їх, перекладаючи каміння від повної посудини до порожньої. Порахував слуга, визначив у перший день знесених мерців триста, двадцять і три і звістив святому. Прорік святий, що мор має припинитися, що з'являлося щодня: бо наступного слуга, стоючи на тому ж місці й рахуючи, визначив менше знесених мерців, в третій день ще менше, а на сьомий цілком припинили сікти раптові смерті, за приреченням святого і за молитвами його. Повстримність його така була: щоб проздовж шести днів не приймати йому їжі, на сьомий з'їсти мало що від городнього зела, чи від дині, чи від грона, чи від смокви — таке прохарчування мав у всі літа святительства його. Сну приймав же вельми мало і то, сидячи, шнурок малий до свічки приліпивши, ночви з водою підставляв, тож коли пригорить свічка, впаде шнурок у ночви і почується сплеск, і так його розбудить. У молитвах пробував безперестанно і в подвигах численних, із пристрастями борючись. Варварські находи не раз повернув назад і від пагуби місто збавив молитвами та постом. Паству свою беріг од ворогів видимих і невидимих. Був-бо милостивий вельми, отець сиротам, годівник жебракам, збавитель ображеним і ревнитель по Бозі, будь-яку злобу викорінюючи. Якось у п'ятницю звіщено було святому, що завтра буде кінське змагання, випадала-бо субота, п'ятдесятна. І відповів святий: "Кінського змагання на святу П'ятдесятницю хай не буде!" - і впав на коліна, помолився Богу, щоб послалось якесь знамення для страху і відставлення такої справи, що і сталося: багато людей зібралося на місці, де звичай мали, і коли почалося видовисько ігриськ, раптово сталася буря сильна, грім і блискавки і спав дощ, і град великий, що всі зі страху розбіглися з видовища.

Мав ще преподобний силу на духів нечистих, щоб вигонити їх. В однієї жінки був чоловік біснуватий, і повела його до одного пустельника. Він же каже: "Іди до святійшого Івана, патріарха Константина-града, той зможе чоловіка твого сцілити. І так учинила жінка, дістала пожадане: взяла-бо чоловіка, зціленого молитвами преподобного, і рушила, радіючи, додому. І багато болящих зцілення діставали, багатьом вузи непліддя молитвами його розривалися.

Отак добре попасши словесне стадо, в маститій старості дійшов до блаженної кончини своєї і перейшов од землі до небесних поселень. Коли лежало тіло його святе мертве, прийшов до нього на цілування Ніл, славний єпарх і, уклякнувши, цілував його. Святий же, мертвий бувши, всім, що дивилися, на подив, прошепотів якісь слова у вухо Нілові єпарху, їх же він нікому не переказав. Поховали його в середині олтаря святих апостолів, як достойного, славлячи і благословляючи дивного у святих Бога, Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.

У той-таки день святих мучеників трьох тисяч шістсот вісімнадцяти, що в царство Діоклитіянове та Максиміянове самовільно прийшли на муки за Христа з Олександрії до Никомідії. Убито було святого Петра, архієпископа Олександрійського; ті ж бо вбивці увірували в Господа з усіма домашніми своїми і з іншими багатьма і намагалися померти за Христа. Взявши-бо жінок своїх, і дітей, і всіх ближніх, ввійшли в Никомідію перед царя, гукаючи: "Християни ми є!" Те почувши, Діоклитіян знітився і спершу ласками переконував їх, щоб відкинулися Розп'ятого, а коли не покорилися, повелів воям посікти їх мечами перед собою і в ущелини їх гірські кидати. По багатьох літах знайдено було чесні