Мері Лі - Замiж за старого, Мері Лі

- Юлити не стану. Перейду відразу до справи. - Склавши перед собою руки, промовила Марина. - Мені все одно, що сказав Дмитро вчора ввечері. Нехай ти хоч сто разів будеш його нареченою. Я не помітила ніякої великої любові між вами. А той поцiлуйчик курям на сміх, він нічого не означає.

- Тобто ти хочеш стати його нареченою? - Видавила з себе посмішку Оля, хоча у самої на душі кішки скреблися. - І показати, якого це бути по-справжньому закоханими?

- Ну, ось, ти навіть не заперечуєш того, що один до одного не маєте особливих почуттів. - Засяяла Маринка, смiючись і піднявши високо підборіддя. У неї був такий зарозумілий вираз обличчя, що в іншій ситуації Оля розсміялася б з цiього. - Так-то я хочу стати не просто нареченою Дмитра, а його дружиною.

- Та ти з глузду з'їхала! - Вигукнула Оля. - Що ти про нього знаєш? Від сили кілька днів знайомі!

-Пусте. Мені вистачило часу, щоб зробити певні висновки. - Посміхнулася Марина, презирливо окинувши поглядом подругу дитинства. - Я його увагу переключу на себе, а то з тобою тільки поцілунки дочекатися можна. Як школярка, їй-богу. Ти вже доросла, щоб не розуміти бажань чоловіка. Йому недостатньо поцілунків.

- Що ти мені розповідаєш, Всезнайко! Сама молодша за мене, вчити надумала. - Обурилася Оля. - Дмитро між іншим доросліший за мене, а тебе - тим бiльше. - Потім вирішила направити тему розмови в інше русло. - До того ж, у тебе Артур є. Забула про нього, чи що?

- Мене вік Дмитра зовсім не хвилює. - Зашипіла Маринка, опустивши руки і стиснувши їх в кулачки. - Якщо віддаєш перевагу молодикам, то Артура забирай собі!

- Як ти можеш таке говорити, Марино? - Оля була шокована словами подруги, яка навіть не моргнувши, в мить зреклася свого хлопця.

- Я так вирішила. Знай, що Дмитро - мій. - Діловито заявила Марина. - Він мені допоможе вибратися звідси.

- Що? - Здивувалася Оля, якій здалося, що вона помилилася.

- Ти правильно мене зрозуміла. - Пирхнула Марина, нетерпляче повівши плечем. - Вийду за нього заміж. Переїду в місто, почнеться нове життя. Може навіть з тобою там де-небудь перетнемось. - Єхидно засмiлася дівчина.

- Марина, ти сама не розумієш, що говориш... - Оля насилу підбирала слова, так як сторопіла від прямоти подруги. Тепер уже колишньої подруги, точно.

- Гаразд, досить. Теж мені святоша знайшлася. - Гидливо поморщилася Марина. - Ось, тепер про мої плани знаєш. І тільки спробуй встати між мною і Дмитром.

- Що з тобою стало? - Єдине, що Оля змогла видавити з себе. Насилу вірилося в перетворення милої дівчини в монстра.

- Я подорослішала. - Знизала плечима Марина. - Ну, мені більше нічого тобі сказати. Не забувай про моє попередження, інакше нарікай на себе.

Марина пішла, а Оля продовжувала стояти, як укопана. Вона дивилася услід віддаляється подрузі, з якої колись були не розлий вода.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно