Петро Кралюк - Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк

Окрім того, Самовидець виділяє три блоки соціально-економічних проблем, які привели до Хмельниччини.

Богдан Хмельницький з полками (позначені булавами). Малюнок ХVIII ст.

Перша проблема — що козаків, які не належали до реєстру, змушували виконувати панщину й різного роду роботи на користь шляхтичів-землевласників. Це викликало серед них незадоволення.

Друга проблема стосувалася вже реєстрових козаків. Їх теж почали утискати. Зокрема, не виплачували належної платні. Ці гроші прибирали до рук полковники й сотники. Іноді вони давали плату певним групам козаків, аби ті були до них «зичливими». Серед вищих козацьких чинів процвітала корупція, здирство. Вони забирали в простих козаків їхню татарську здобич — коней і т. ін. На простих реєстрових козаках, вважав Самовидець, наживалися євреї. Він змальовував таку картину: «В містах від жидів була така кривда, що невільно козакові в домі своєму напитки на свою потребу тримати, не лише меду, горілки і пива, але і браги. Ті козаки, які за пороги на рибу ходили, то в них на Кодаку десяту частину на комісара відбирали. Окрім того, окремо треба було і полковнику давати, і сотникам, і осавулові, і писареві...» Реєстрові козаки також були незадоволені обмеженням реєстру. Часто складалося так, що їхні діти не вважалися реєстровцями й мусили відробляти панщину[94].

Ще одна проблема — «криза управління». Мовляв, маєтками управляли не власники, державці, а посередники — старости та євреї-орендарі. Ці посередники жорстко експлуатували підданих. «Бо самі державці на Україні, — читаємо в літописі, — не мешкали, лише посади свої утримували, тому про кривди посполитих мало знали, а якщо й знали, то були засліплені подарунками від старост та жидів-орендарів...»[95]

Заради об’єктивності Самовидець відзначав, що люди «на Україні», власне на Придніпров’ї, «жили обфито», заможно. Але їх обурювало те, що тепер треба було більше ділитися з державцями, ніж раніше. Тобто однією з важливих причин повстання Хмельницького стало намагання влади встановити більший контроль за козацьким регіоном і змусити козаків віддавати частину своїх прибутків.

Самовидець говорить також про наїзд чигиринського підстарости Чаплинського на хутір Суботів, який належав Хмельницькому. Це ніби стало поштовхом до повстання. Ось як про це говорить літописець: «...натрапили на одного чоловіка, в якого відняли пасіку, яка всій землі Польській спричинила біди»[96]. Власне, самовидець говорить про цей наїзд буквально двома фразами, не концентруючись на деталях. Для нього то був один із численних епізодів рейдерського захоплення чужої власності.

Автор наїзд на хутір Суботів трактує в аспекті правовому й економічному — як зазіхання представника влади на власність козака. Цей епізод губиться на фоні майже детективної розповіді про те, що король Владислав надав козакам якийсь привілей, але його приховала козацька старшина, зокрема Ілляш Ормянчик. Однак Хмельницький зумів викрасти цей документ у Ілляша й подався з ним на Запоріжжя, де підняв повстання[97].

У міркуваннях Самовидця щодо причин Хмельниччини є чимало плутаного, суперечливого. Але то була одна з перших спроб раціонально обґрунтувати це питання, розглянувши комплекс причин.

Ставлення Самовидця до Хмельницького стримане. Він не прагне його героїзувати. Хоча на початку оповіді в кількох словах дає цьому діячу позитивну характеристику, відзначаючи, що той добре розумівся «в справах козацьких військових», був у «письмі біглий», а також брав участь у дипломатичних козацьких місіях[98].

Одна з важливих причин стриманого ставлення Самовидця до Хмельницького — це те, що той став союзником татар. Адже літопис має антимусульманську спрямованість. Автор неодноразово демонструє несприйняття представників мусульманського світу (татар і турків). Він проти їхнього втручання в справи українські. Таке втручання, на його думку, веде до «спустошення християнства». Звідси осудливе ставлення літописця до козацьких гетьманів, що опиралися на допомогу невірних, зокрема Хмельницького.

Самовидець, описавши перемоги козацьких військ під проводом цього козацького вождя, говорить про масове покозачення, яке почало відбуватися на українських землях: «І так народ посполитий на Україні, почувши про поразки військ коронних та гетьманів, зараз же почав збиратися в полки — і не лише ті, які козаками були, але й ті, хто ніколи козацтва не знав»[99]. Ця козацька лавина, говорить літописець, нищила все чуже: «...козацтво по різних містах розійшовшись, полковників, сотників собі понаставляли, і якщо десь знаходилася шляхта, слуги замкові, жиди і якісь міські урядники — усіх убивали, не щадили ані жінок і дітей їх, маєтки грабували, костели палили, обвалювали їх, ксьондзів убивали, двори й замки шляхетські, й двори жидівські пустошили, не лишаючи ні одного цілого. Рідко хто в тій крові на той час рук своїх не вмочив і того грабунку маєтностей не чинив»[100]. Самовидець з почуттям болю описує нещастя, які впали на українські землі у часи Хмельниччини. Іноді, заради красного слова, йде на перебільшення. Та все ж намагається не відходити від фактів. Пише, що деякі заможні люди, аби уникнути бід, приставали до козаків. Що великі погроми козаки вчинили в таких містах, як Ніжин, Чернігів, Стародуб, Гомель, Немирів і Тульчин. При цьому шляхтичі часто видавали козакам євреїв, сподіваючись врятувати себе. Але, знищивши євреїв, козаки бралися до шляхтичів. Деякі євреї, аби врятувати себе, приймали православну віру. Самовидець констатує: «І так на Україні (мається на увазі Подніпров’я. — П. К.) жодного жида не лишилося, а жінки шляхетські стали козацькими жінками»[101].

Не оминає автор літопису злодіянь, які чинили на українських землях татарські орди. Говорячи про розгром шляхетського війська під Пилявцями, зазначає: «А багато з панів та шляхти у неволю пішли, інших же було багато вбито, бо орда не брала полону задля того, щоб не обтяжуватися...»[102] Говорив Самовидець і про погроми, вчинені козаками й татарами на Галичині, Волині, Поліссі, Холмщині. «І хто може, — писав він, — порахувати ті численні збитки в людях, що орди позабирали, а маєтності козаки побрали, бо в той час не було милосердя серед народу людського»[103]. При чому, зазначав літописець, жертвами в цих краях були не лише євреї і шляхтичі, а й прості люди: «Не лише жидів губили та шляхту, а й посполитим людям, що в тих