Ендрю Мейн - Хованки з хижаком, Ендрю Мейн

Дідько. Ну, почалося.

Час стріляти в гінця.

Розділ 21

Баламут

Доки детектив Ґленн вичитує витяги з папки, шерифка Тайсон пильно за мною стежить. На обличчі — жодних емоцій. Трясця, вона лякає більше за чорта.

— Файл до вашого повноліття в Техасі закрито, — каже Ґленн. — Однак я знайшов згадку про те, що у підлітковому віці вас арештували за виробництво бомб і за те, що від цього постраждала дитина. Може, поясните?

Я не відриваю очей від підлоги.

— Ні. Не варто.

Коли мені було тринадцять і я ще не оговтався від смерті батька, я зацікавився хімією. Навчився виготовляти з побутової хімії бомби й ходив до лісу підривати що траплялося під руку.

Усе б нічого, якби один друг — чи, точніше, знайомий — не взяв у мене набір для виготовлення бомб і не спробував підірвати машину на стоянці торгового центру.

Машину ледь зачепило. Та його молодший брат отримав кислотні опіки руки.

Його батьки лютували.

Перше, що він сказав поліції — що це я його підбурив.

Оскаржувати звинувачення було складно, позаяк у мене під ліжком знайшли саморобну лабораторію.

Завдяки вкрай чуйному судді обійшлося лише громадськими роботами.

Мою матір цей випадок, ясна річ, не на жарт розхвилював.

Це сталося незадовго до того, як вони з Девісом одружилися.

З його появою в домі я таким більше не займався. Він наполіг, щоб я в жодному разі не дозволяв друзям чіпати своє лабораторне обладнання і щоб тримав його під надійним замком.

Детектив Ґленн уголос зачитує, що мене звільнили з першої викладацької посади.

Знову-таки, через мою впертість.

Зважаючи, що він не знає ніяких подробиць, у його очах я, певно, виглядаю придуркуватим всезнайкою.

Можна було б спробувати все йому пояснити, та він не в тому настрої, щоб мене слухати. Він дає мені прочухана на очах у шерифки Тайсон.

Можливо, все це лише вистава.

Не знаю.

Найкраще буде припнути язика. Тайсон нетямиться від бажання покарати мене. Швидше за все, обійдеться лише крадіжкою зразка крові. Та «обійдеться» все одно означає суд, адвоката, а я готовий заприсягтися: вона зробить усе, щоб я провів кілька ночей у камері, перш ніж побачу суддю й отримаю шанс вийти під заставу.

— Ми провели прес-конференцію, — каже Ґленн. — Повідомили про можливу причетність іншого ведмедя.

Я утримуюсь від коментаря, що, раз Патрач врізав дуба, у цьому не має ніякого сенсу.

— Ми повторно попрацюємо в лабораторії на предмет того, як саме шерстина потрапила до рани Джуніпер, — продовжує він. — Окрім цього, питання вважається закритим.

Він згортає папку й кидає її на лаву біля мене.

— Розумієте, в якій ситуації ви опинились?

Я похмуро киваю. Ґленн відходить убік, і переді мною постає шерифка Тайсон.

— Маєте дві години, щоб забратися з мого округу. Якщо почнете патякати, знову опинитесь у камері за підробку доказів. Ба більше, якщо наполягатимете, що це розслідування вбивства, вгадайте, кого заарештують першим.

Ґленн виводить мене з будівлі та проводжає до авто. Жоден з нас не промовляє й слова.

А що тут скажеш?

Зрозуміло, що він мені не вірить. Єдина причина, чому я знову не в камері — йому стало мене шкода і він сказав Тайсон, що так вже я переживаю скорботу.

Трясця! Може, я просто неправильно все розумію?

Повернувшись до мотелю, я пакую речі, затим вискакую на міжштатне шосе й вирішую, що з машиною Джуніпер розберуся пізніше.

За вісім миль минаю знак: він сповіщає мене, що я полишаю округ.

Ще за чверть милі я помічаю мотель.

Уперта частина мене, та частина, через яку мене звільнили, змушує натиснути поворот і заїхати на стоянку.

Розділ 22

Графік

Божевілля якесь. Я кидаю ключі від номера на столик і завалююся на ліжко. Я мусив би займатися своїм дослідженням — назбиралося достатньо зразків. Найрозумніше було б повернутись до Остіна та закінчити, що вдасться, перш ніж почнеться новий семестр.

Це було б розважливо, логічно. Чи ні?

Коли знайшли тіло Джуніпер, мисливці взялися шукати вбивцю — хоробрі чоловіки племені, що пішли захищати своїх. І хай вони ніколи її не зустрічали, та все ж вона належала до людського роду.

Жодна тварина не заходить так далеко, як ми, коли настає час захищати членів своєї спільноти.

Інтуїція підказує мені, що Джуніпер убив чоловік — або жінка, якщо вже на те пішло.

Про це свідчать факти.

Тоді чому люди, які є експертами в цій сфері, нічого не бачать?

Що такого знаю я, що не відомо їм?

Мені здалося, що їхній судмедексперт достатньо компетентний. Річардс і Кендалл знають про ведмедів більше, ніж будь-коли знатиму я. І детектив Ґленн аж ніяк не дурень. Після того як тварину було вбито, він продовжував розслідування.

Якби це була перша дія фільму, я б указував пальцем на нього. Читати думки я не вмію, проте під час усіх наших зустрічей детектив підозрював саме мене.

Я геть заплутався. Знаю лише одне: я не той, хто міг би годинку поговорити з людиною і якимось чином уторопати, винна вона чи ні.

Усі гуртом вони знають більше за мене. Та все ж таки ось я лежу й витріщаюся у стелю, впевнений, що вбивця Джуніпер ходить на двох ногах.

Чому?

Що такого знаю я, що не відомо їм?

Нічого не спадає на думку Моїх спеціальних знань недостатньо в жодній зі сфер. Мої статті, мої дослідження, моє життя — все зводиться до окреслення зв’язків між абсолютно різними галузями. Сфера моєї діяльності — те, як речі пов’язані між собою.

Я відслідковую цикли життя. Стежу, як змінюються гени. Створюю комп’ютерні моделі й шукаю їхні аналоги в реальному житті.

Я вишукую системи та схеми. Це може бути азот, що потрапив у наші тіла від заводів із виробництва добрив, або ж наші гени для кодування особливих протеїнів, які еволюціонували мільярд років тому.

Одні системи мають здатність рухатися у просторі. Інші — прямують лінійно крізь час.

Я підводжуся з ліжка, дістаю з рюкзака декілька мап і клеєм прикріплюю їх до стіни.

Я не детектив. Я не судово-медичний експерт.

Я біолог і програміст. Це галузі моїх знань.

Я пришпилюю червоне коло до місця, де знайшли Джуніпер. Поруч — зелене, щоб позначити, що вона фізично була там. Також окремо позначаю автомайстерню та мотель, де вона зупинялася.

Є місця, в яких Джуніпер була ще жива. Це частина кривої її