Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

– Головна Українська Рада проголосила в тому історичному моменті свій маніфест 3 серпня 1914 р.[47]

МАНІФЕСТ ГОЛОВНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ

Український Народе!

Надходить важна історична хвиля. Важиться доля держав і народів. Нічого не вдіяли всі зусилля дипломатії, щоб удержати в Европі мир. Буря війни суне на Европу і ніщо її не спинить.

Суне отся буря передовсім на держави, в склад яких входить український нарід. Український нарід належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше.

В таку хвилю нарід, що хоче жити, мусить мати одну думку і одну волю і ту свою волю перемінити в діло, яке заважило би в історії держав і народів.

І тому всій хвилі, представники українського народу в Галичині, всіх політичних напрямків, які лучить один національний ідеал, зібралися в ГОЛОВНУ УКРАЇНСЬКУ РАДУ, яка має бути висловом одної думки і одної волі українського народу і показувати йому дорогу до діла, яке жде його в теперішній хвилі.

Ми не є прихильники війни, ми разом з цілим культурним світом уважаємо мир найціннішим добром людськости. Але бувають в історії держав і народів хвилі, коли війна являється неминуча. І коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли намарно, щоб кров батьків принесла добро дітям.

Дорога, яка веде до сього, ясна.

Війни хоче цар російський, самодержавний володар імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони зобов'язалися були – шанувати самостійність України, – і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відобрати поневоленій Україні національну душу і зробити український нарід частю російського народу. Царський уряд відобрав українському народові його найсвятіше право, – право рідної мови. В царській Росії нинішнього дня найбільше поневолений – український нарід.

І коли Росія хоче війни, то говорить з неї та ненависть, яка червоною ниткою тягнеться через усю історію сеї імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землі, поневолюючи народи, – розрослася в кольос, який від ряду літ загрожує загально-европейському мирові і загально-людському поступові, культурі і життю народів.

Та ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що не вся Україна в його руках, що не весь український нарід стогне поневолений під його пануванням, що існує часть української землі, де український нарід не є винятий з-під права, де він може жити своїм національним життям.

І тому наша дорога ясна.

Вже під час попереднього австрійсько-російського напруження – з'їзд найвизначніших діячів усіх українських партій Галичини, який відбувся у Львові 7 грудня 1912 р., заявив, що з огляду на добро і будучність українського народу, на випадок оружного конфлікту між Австро-Угорщиною і Росією, ціла українська суспільність однозгідно і рішучо стане по стороні Австро-Угорщини, проти російської імперії, як найбільшого ворога України.

Так і теперішня хвиля кличе український нарід стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, в якій українське національне життя знайшло свободу розвитку.

Дотеперішня пасивність австро-угорської політики супроти затій російського царизму була все визискувана на шкоду інтересів австро-угорської монархії і її народів, а передовсім на шкоду самостійного національного розвитку нашого народу. І тому тепер нашим святим обов'язком є покласти всі свої сили на жертвеннику боротьби за будучність рідної країни.

Побіда Австро-Угорської Монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораження Росії, тим швидше виб'є година визволення України.

Український Народе! Тільки той нарід має права, що вміє іх здобути. Тільки той нарід має історію, що вміє її творити рішучими ділами.

Головна Українська Рада кличе Тебе до діла, яким Ти здобудеш нові права, утвориш новий період в своїй історії, займеш належне місце в ряді народів Европи.

Нехай же цей поклик знайде відгомін в кожнім українськім серці! Нехай збудить в нашім народі давнє козацьке завзяття! Нехай вся наша суспільність буде не тільки видцем, але як найдіяльнішим учасником грядучих подій! Нехай віддасть всі свої матеріяльні і моральні сили на те, щоб історичний ворог України був розбитий!

До бою – за здійснення ідеалу, який в теперішню хвилю з'єднює ціле українське громадянство!

Нехай на руїнах царської імперії – зійде сонце вільної України!

Львів, 3 серпня 1914 р.

За Головну Українську Раду: д-р Кость Левицький, голова – Михайло Павлик, Микола Ганкевич, заступники голови, – д-р Степан Баран, секретар. Члени: Микола Балицький, Іван Боберський, Іван Кивелюк, д-р Микола Лагодинський, д-р Михайло Лозинський, Теофіль Мелень, Володимир Темницький, д-р Кирило Трильовський, д-р Володимир Старосольський, д-р Льонгин Цегельський.

В три дні після проголошення повищого історичного маніфесту Головної Української Ради, після того, як Австрія виповіла війну Росії, – появився дня 6 серпня 1914 р. спільний мобілізаційний заклик Головної Української Ради і Української Боєвої Управи до українського народу – ставати до збройної боротьби в ряди Українських Січових Стрільців та складати пожертви на закупно зброї і санітарного устаткування. Згідно з тим закликом громадянство мало закладати громадські мобілізаційні комітети.

Цей заклик наводимо нижче, пропустивши тільки організаційну частину.[48]

ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА ДО ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!

Гряде великий час, вибила слушна година!

Здіймається пожежа війни, в якій тріснуть кайдани, що давили поневолені народи. В сій пожежі кується будучність України.

Настав слушний