Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

на власних силах і засобах, а правильність та доцільність своїх плянів оправдали своєю кров'ю, пролитою в боях УСС і СС.

Треба ще ствердити, що праця і боротьба формації УСС, яка від літа 1914 року боролась проти Росії по боці Центральних Держав, та т. зв. київські Січові Стрільці, які служили власній вже, українській державі, – це фактично тільки органічне продовження тієї праці й боротьби, яку започаткували Українські Січові Стрільці у Львові з днем 18 березня 1913 року. Не тільки єдність стрілецької ідеології та спільність тої ж історичної назви зв'язували разом ці три формації Українського Січового Стрілецтва. У праці, діях та боротьбі цих трьох окремих періодів стрілецької історії ми бачимо також єдність особового складу усіх трьох формацій. Основні кадри ідейного, організаторського та фахового старшинського складу УСС і СС-ів – вийшли з передвоєнних стрілецьких товариств. Також без традиції і досвіду УСС, не можна уявити собі можливости виникнення київських СС, яких майже весь старшинський склад в першому році свого існування, вийшов із УСС. Мусимо пам'ятати, що між передовими творцями київських СС були кращі організатори передвоєнних Українських Січових Стрільців у Львові: І.Чмола, Р.Дашкевич, Ф.Черник, В.Семець, Р.Сушко, В.Кучабський і багато інших.

В цій передвоєнній стрілецькій формації почались уже творити усі характерні духово-моральні особливості майбутніх УСС і СС та нового типу українця. Ясний і повний віри ідеалізм, сміливий життєрадісний молодечий розмах, революційний оптимізм, бойовий дух, глибока відданість ідеї, щире почуття товариської солідарности, шляхетна взаємна терпимість, толеранція та пошана різних світоглядів та політичних ідеологій, дух посвяти і саможертвенности в боротьбі за національні ідеали – це був цінний духово-ідейний вклад передвоєнного Стрілецтва, що в процесі майбутньої збройної боротьби став змістом «стрілецької душі».

Мазепинський дух безкомпромісної боротьби проти Московщини, орієнтація на власні сили нації, безперервний зв'язок із життям народу та розуміння його інтересів, послух єдиній, народом створеній державній владі, довір'я до старшинського проводу, оперте на довшім співжиттю, товариський дух січового братства – всі ці духові елементи зв'язували все січово-стрілецьке військо в одну історичну формацію, в одну ідейну громаду від початків його існування аж до його ліквідації та через тяглість особового складу витворили особливу, передову, історичну військову формацію, воєнно-бойового, державно-політичного та громадсько-ідейного значення.

Передвоєнне Стрілецтво фактично підготовило та одушевило своєю революційною ідеєю – великий український воєнний зрив у серпні місяці, 1914 року, надаючи йому вироблені організаційні рамці і форми та багатий зміст переведеного вже ним військового діла, і передаючи йому свою історичну назву: Українські Січові Стрільці.

III. УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ
"До боротьби за волю України"!

З вибухом першої світової війни відкривається новий період історії Українського Січового Стрілецтва. Дотеперішній етап стрілецького руху був ідеологічною та військовою підготовою до майбутнього збройного виступу Українських Січових Стрільців проти Росії та одночасно приготовив психологічно наш політичний провід та цілу суспільність до цього важливого и відповідального діла. З моментом вибуху війни починається властива історія збройного чину УСС, тої першої новітньої бойової формації українського народу, що виступила до безпосередньої, активної боротьби проти нашого історичного ворога – Москви із зброєю в руці та започаткувала наші визвольні змагання.

Хоч український загал із вдоволенням, а навіть з деяким одушевленням сприйняв вибух війни проти Росії, – то він її покищо не бажав, ані до неї достаточно не підготовився. Війна вибухла по волі великих держав, і кожна з них мала свої власні інтереси і пляни. Зокрема, безпосередньою метою Центральних Держав не було визволення російської України та створення української держави. Ніхто не хотів за Україну воювати та ніхто не виставляв на початку війни політичних цілей, зв'язаних з Україною. Австрійська влада не інтересувалась Україною під Росією та взагалі не мала зрозуміння для міжнародного значення української справи. У всякому разі визволення України не грало такої ролі у воєнній програмі Австрії і Німеччини, як завоювання Галичини і Буковини в воєнних плянах російського імперіялізму, який вважав галицьку Україну російською землею, а її завоювання і прилучення до Росії вважав за головну ціль війни. Метою Осередніх Держав було тільки таке осдаблення Росії, щоб могти забезпечити собі корисний і тривалий мир. Про розбиття, чи розвал Росії вони взагалі не думали.

У Львові 2 серпня 1914 року зорганізувалась центральна політична організація: «Головна Українська Рада», в якій об'єдналися всі три головні українські політичні партії в Галичині: національних-демократів, радикалів і соціяльних-демократів. В цей спосіб створено єдину політичну репрезентацію українського народу в Австрії під час світової війни.

Головна Українська Рада з ініціятиви та при співучасті стрілецької Секції Українського Січового Союзу, львівських організацій Січових Стрільців та Сокола-Батька у Львові – вже на своєму першому засіданні вирішила зорганізувати корпус воєнних добровольців для боротьби проти Росії – під назвою: «Українські Січові Стрільці». Дотеперішні головні управи наших стрілецьких і руханкових організацій об'єднались в окремий орган т. зв. «Українську Боєву Управу» при ГУРаді, яка стала верховною владою над Українськими Січовими Стрільцями та перебрала в свої руки всю ініціятиву та відповідальність за УСС.

В обличчі великих історичних подій та кривавих змагань, що мали відбуватися в першу чергу на українських землях, а в яких мали брати участь по обох сторонах ворожого фронту в мундурах займаницьких армій сотки тисяч молодих українців, і в яких повинна була вирішитись доля українського народу – все свідоме українське громадянство в Австрії, яке мало можливість вільного вислову своїх почувань і домагань, стануло одностайною лавою під своїм єдиним національним проводом.

Велика переломова історична хвила, хоч дещо заскочила наш народ, то все ж таки застала його настільки приготованим, що не могло тоді вже бути в нікого найменшого сумніву про те, що робити, та за що боротись. Одна, єдина думка, що глибоко вкоренилася в душах мільйонів свідомих українців, з непереможною силою диктувала всьому українському народові під обома займанщинами єдине бойове гасло: «До боротьби проти історичного ворога України, проти Росії, за розбиття московської імперії, за визволення поневоленого українського народу з московської неволі, за вільну самостійну українську державу!» Це, що недавно ще було програмою безпосередньої дії тільки в рядах стрілецьких організацій та серед частини української суспільности, стало тепер загальним постулятом цілого народу.

Як виразник думок і домагань українського народу в вільнім світі