Джорджо Щербаненко - Тенета зради

у листопаді 1944 року головне управління поліції дозволяло цьому добродієві «носити зброю»; таким чином, теоретично він мав право розгулювати навіть з гарматою. Був у нього й дозвіл від партизанів. Далі йшла дата: 11 червня 1945 року. Командування союзників на ІГяцца ді Мілано дозволяло Турідду Сомпані «носити на собі зброю, а саме: револьвери, пістолети й таке інше з метою особистої безпеки» — терміни перекладачів того часу, яких набирали якщо не серед посудників із Вайомінгу, котрі твердили, що знають італійську, то серед колишніх продавців лимонаду на вулиці Капаццоло в Неаполі, котрі запевняли, що знають англійську.

Всі ці сухі, відразливі документи вже давали уявлення про того чоловіка; та були й інші свідчення, точніші; поліція мислить не лише емпірично, а й глибоко аналітично, крім того, у неї дуже добра пам'ять. Вона побожно зберігала характерні, недвозначні свідчення про цього бретонця, натуралізованого в Італії з причин, що їх важко зрозуміти через хаос воєнного лихоліття, з якого він зненацька виринув. 1948 року, незадовго до виборів, у його помешканні було знайдено велику кількість зброї, зокрема протитанкових гранат, гвинтівок застарілих зразків, але заразом і десятків чотири «люгерів». Він намагався виправдатися — мовляв, зброю йому передали партизани, і він якраз збирався здати її владі; виправдання було досить нахабне, але слабка влада мусила його прийняти. В досьє були записи й про те, що він «експортував» дівчат до Північної Африки, що захищав якесь літнє подружжя з К'яссо (Італія) від звинувачення у контрабанді ліків, котрі містили наркотики, і домігся їхнього виправдання, але потім його самого звинуватили в такій самій контрабанді, і він урятувався тільки через те, що забракло доказів. У досьє було все. В його адвокатській конторі, якщо така назва тут доречна, обов'язки посильного виконував хлопчина п'ятнадцяти років, і мати того хлопчини звернулася до районного комісаріату, заявивши, що адвокат залучає її сина до розпусти, і в цьому йому, адвокатові, допомагає Аделе Терріні, його коханка. Це звинувачення було з обуренням відкинуто, а районний комісар присоромлено вислухав запевнення ангелоподібного прелата з Емілії, який особисто давав гарантії високої моральності адвоката Турідду Сомпані. Крім педерастії, наркотиків, експорту проституції, були також свідчення насильства щодо жінок; навіть Аделе Терріні, його подруга, опинилась у лікарні з дивною травмою: кістка правої ноги, у просторіччі звана голінкою, а по-науковому великою гомілковою кісткою, була майже розколена, щоб не сказати розтрощена, а чим — цього синьйора Аделе Терріні сказати не схотіла; але поліція — адже вона не має ілюзій і відзначається підозріливістю — схилялася до думки, що травму жінці завдав ударом ноги її приятель Турідду Сомпані. Якось в одному кафе він, п'яно горлаючи, спробував роздягти на людях скромну повію, що не досить шанобливо з ним привіталася, але не зміг здійснити свій намір, його зупинили офіціанти й відвідувачі. Коли Сомпані привели до комісаріату, він звинуватив сумирну, ні в чому не винну повію в крадіжці, перетворившись таким чином з обвинуваченого в обвинувача; за його словами, та жінка вкрала в нього запальничку, яку він на хвилину залишив на столику в кафе. Іншим разом у поїзді його застукали в туалеті з чотирнадцятирічною дівчинкою, яка їхала до Мілана вчитися. Він викрутився й на цей раз; батько дівчинки, щоб уникнути скандалу в газетах, замовчав цю справу і вдав, що повірив адвокатові Сомпані, — той заявив, нібито зайшов у туалет випадково, бо двері були відчинені, а побачивши дівчинку, яка набула причинити їх, саме збирався вийти, і тієї миті, мовляв, з'явився солдат і почав по-дурному горлати: «Свиня, свиня!»

Невеликий, але по-своєму красномовний папірець пояснював, що адвокат Турідду Сомпані сплачував податки лише від прибутків у сумі один мільйон лір, тож узагалі не було ясно, з чого він живе, — сумніву не викликало тільки те, що не з праці; обшук у його кабінеті показав, що востаннє йому доручали вести справу 1962 року. І саме ця людина остаточно полишила сцену цього світу, втопившись разом зі своєю подругою Аделе Терріні в Альцайя Навільйо Павезе.

Крім того, була ще одна втоплена пара; цих Дука знав особисто — йому ж бо випала честь приймати у себе Сільвано Сольвере, а згодом і його полюбовницю Джованну Мареллі. Але в досьє були досить цікаві речі. Сільвано Сольвере не мав судимостей, однак інформатори поліції повідомляли, що він був замішаний у всіляких пограбуваннях як навідник; під час розслідування пограбування на вулиці Монте-Наполеоне його навіть затримали, та невдовзі випустили через брак доказів. Він був представником однієї з найбільших фірм, щоб виробляла пральний порошок, і в досьє, крім донесень інформаторів поліції, — а серед них, як зазначалось в одному документі, траплялися й повії, — інших записів не було.

Щодо його приятельки, то про неї дані були хоч і скупі, однак досить красномовні. Вона народилась у Ка' Таріно, і коли їй було дванадцять років, карабінери звернулися до її батька з проханням краще наглядати за донькою, бо на неї, мовляв, звертають неабияку увагу місцеві літні чоловіки і вона цим користується. Після цього батько так жорстоко відлупцював дванадцятирічну Джованну, що вона втекла з дому й нібито підпільно працювала служницею в Мілані, однак це викликає сумнів; у кожному разі, вона знову з'явилась у Ка' Таріно, аж коли їй було вже двадцять років, на материн похорон. Одного вечора у Мілані її затримали й відіслали на лікарський огляд; як з'ясувалося, вона була заражена гонореєю; а згодом карабінери з Буччінаско виявили, що її взяв на роботу до своїх міланських крамниць синьйор Ульріко Брамбілла. Але що знає влада, закон, судові органи про її зловісні зв'язки із зловісним Сільвано Сольвере?

Усе це було таке мерзенне, що просто викликало огиду.

— Звичайне зведення порахунків, — сказав Карруа, майже жбурляючи йому ці досьє. — Візьми й добре вивчи. Сам побачиш, що випливе якась моторошна й безглузда помста. Турідду дістає наказ «стратити» цю пару, Вазореллі й Гізлезі, — хто знає, чим вони завинили, — і штовхає їх у Ламбро. Але ті двоє, либонь, мали друзів; поки Турідду у в'язниці, зробити йому нічого не можуть, та невдовзі після того, як він виходить, його разом із подругою теж штовхають у канал. Ах так, кажуть тепер адвокатові друзі, ви убили нашого Турідду? А ми вб'ємо вашого Сільвано та його подругу. А що далі? Далі хтось скаже: ах, так, ви вбили нашого Сільвано і його подругу? Тоді