Микола Гоголь - Ревізор

виконую службу. (Присувається ближче із своїм стільцем і каже півголосом). Ось тутешній поштмейстер зовсім нічого не робить; всі справи зовсім занедбані: посилки затримуються... будьте ласкаві самі навмисно дізнатися. Суддя теж, який тільки що був перед моїм приходом, їздить тільки на зайців, в урядових приміщеннях держить собак, і поводження, якщо признатися перед вами,— звісно, на користь вітчизні, я повинен це зробити, хоч він мені рідня і приятель,— поводження найнепохвальнішого. Тут є один поміщик Добчинський, якого ви зводили бачити, і як тільки цей Добчинський куди-небудь вийде з дому, то він там уже й сидить у жінки його, я присягнути можу... І навмисно подивіться на дітей: ні одне з них не схоже на Добчинського, а всі, навіть дівчинка маленька, наче викапаний суддя.

Х л е с т а к о в. Скажіть, будь ласка! а я ніяк цього не думав.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. От і доглядач тутешньої школи... Я не знаю, як могло начальство довірити йому таку посаду; він гірше, ніж якобінець32, і такі подає юнацтву неблагонадійні правила, що й висловити важко. Чи не скажете, я все це викладу на папері?

Х л е с т а к о в. Добре, хоч на папері. Мені дуже буде приємно. Я, знаєте, люблю отак під нудний час прочитати що-небудь цікаве... Як ваше прізвище? я все забуваю.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Земляника.

Х л е с т а к о в. А, так. Земляника. І що ж, скажіть, будь ласка, є у вас дітки?

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Якже! п'ятеро; двоє вже дорослих.

Х л е с т а к о в. Скажіть, дорослих! А як вони... як вони отеє?..

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Тобто, чи не зволите питати, як їх звуть?

Х л е с т а к о в. Так, як їх звуть?

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Микола, Іван, Єлизавета, Марія і Перепетуя.

Х л е с т а к о в. Це добре.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Не сміючи непокоїти своєю присутністю, відбирати час, визначений на священні обов'язки... (Вклоняється, щоб піти).

Х л е с т а к о в (проводячи). Ні, нічого. Це все дуже смішно, що ви говорили. Будь ласка, і іншим також часом... Я це дуже люблю. (Повертається і, одчинивши двері, кричить услід йому). Гей, ви! як вас? я все забуваю, як ваше ім'я й по-батькові.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Артемій Филипович.

Х л е с т а к о в. Зробіть ласку, Артемію Филиповичу, зо мною химерний випадок: у дорозі зовсім витратився. Чи нема у вас грошей позичково — карбованців з чотириста?

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Є.

Х л е с т а к о в. Скажіть, як до речі. Щиро вам дякую.

Ява VII

Хлестаков, Бобчинський і Добчинський.

Б о б ч и н с ь к и й. Маю честь рекомендуватися, житель тутешнього міста, Петро Іванів син Бобчинський.

Д о б ч и н с ь к и й. Поміщик Петро Іванів син Добчинський.

Х л е с т а к о в. А, та я вже вас бачив. Ви, здається, тоді впали? Що, як ваш ніс?

Б о б ч и н с ь к и й. Хвалити бога! не зводьте турбуватися: присох, тепер зовсім присох.

Х л е с т а к о в. Добре, що присох. Я радий... (Враз і уривчасто). Грошей нема у вас?

Д о б ч и н с ь к и й. Грошей? як грошей?

Х л е с т а к о в. Позичити карбованців з тисячу.

Б о б ч и н с ь к и й. Такої суми, їй-богу, нема. А чи нема у вас, Петре Івановичу?

Д о б ч и н с ь к и й. При мені нема, бо гроші мої, якщо зволите знати, покладені в приказ громадської опіки33.

Х л е с т а к о в. Та хай, якщо тисячі нема, то карбованців сто.

Б о б ч и н с ь к и й (нишпорячи по кишенях). У вас, Петре Івановичу, нема сто карбованців? У мене тільки сорок асигнаціями.

Д о б ч и н с ь к и й (дивлячись у гаманець). Двадцять п'ять карбованців тільки.

Б о б