Борис Крумов - Варіант №1. На альпійській верховині

він справді не виконав вашого наказу, то заслуговує на покарання. Але слід було б його провину довести беззаперечно, оскільки в протилежному випадку це викличе смуту серед інших.

— Скажу вам, пане Огняне, що ми зовсім не такі брутальні, як нас змальовують карикатури в східних газетах, з яких ви, наприклад, дістали перше уявлення про нас.

Даруйте, що я викликаю неприємні спогади, але ви, певно, помітили, що результати таких розслідувань грунтуються на застосуванні сучасної техніки. Навіть коли він тільки приховав щось, для нас це небезпечно, бо як не сьогодні, то іншого разу вчинить щось гірше — наприклад, віддасться владі. А коли вже віддався? Чи можете ви мене переконати, що він цього не зробив?

— Я не розумію, пане Кларк, навіщо ви мене переконуєте в речах, у яких я давно переконаний: завдання не виконано. Треба тільки точно встановити, що він зробив.

Я збагнув усю гру. Не така вже вона складна для розгадування, та й сам американець цієї миті навряд чи перевіряв мене. Ясно, що колишній завмаг не виконав якихось завдань, і нічого дивного, як наші його завербували. Тут його не могли більше тримати, це ясно. Але треба, щоб і цей донедавній офіцер, який ще не закривавився, — зрозумів, що на «Американському курорті» усе робиться залізною рукою відповідно до своїх власних законів.

З цієї вілли ведуть лише два шляхи — або до Болгарії із завданнями центру, або звільнення і висилка на край світу, де чекають смерті. Малоймовірно щоб такий невдаха зміг повернутися з іншої півкулі, та й не становить він для болгарської розвідки ніякого інтересу, щоб визволяти його звідти.

Обидва ці шляхи не для мене. У моєму майбутньому вимальовувався третій шлях; і даремно пан полковник запросив мене для того, щоб відкрити очі на те, чого я можу сподіватися, коли вчиню так, як отой з мишачою фізіономією.

— Навіщо я все це кажу вам? — запитав Кларк. — Звісно, не для того, щоб залякувати. Як мені здається, ви смілива людина і такі речі на вас не впливають. Але ви новий у нашому середовищі й наче сентиментальний, як усякий поет. Припускаю, що наші заходи щодо вашого співвітчизника здадуться вам крутими. Прошу вас зрозуміти, що вони цілком виправдані й, оскільки Алекса немає зараз, розкажіть своїм приятелям про нашу ухвалу, а тоді я теж поговорю з ними.

Я переказав його слова. Не переконував у правильності рішення й не дорікав за суворість. Просто точно цитував оте, що почув.

Ніхто не зронив і слова. Навіть Кирпатий, цей експансивний чолов'яга, мовчав, але од напруження не тільки червонів, а й бліднув.

По обіді повернувся Безрукий з кількома болгарами з якогось табору. Я їх не знав, та и навряд чи хто з них знав мене. Та я взагалі не боявся знайомих. Ніколи в очах людей я не був палким прихильником нової влади в Болгарії. Усі навколо знали, що мене звільняли, виключали й арештовували, а батька мого інтернували через його зв'язки з опозицією.

Цього дня Стойно наче притих. Мені здавалося, що він намагається виглядати бадьорим і тому весь час усміхається, але через силу й з ледь помітним посмикуванням під лівим оком, що виникає внаслідок нервових криз чи потрясінь.

Повечерявши, я пішов на своє звичне місце покурити. Вже посутеніло. З горішнього поверху долинав галас американців. У тихому й теплому повітрі дзижчали комарі.

За будинком вибухнув постріл. Йому відповіла автоматна черга, озвалися й інші автомати. Я кинувся в будинок, але він спорожнів.

Стрілянина вщухла. На задньому дворі серед дерев я почув болгарську мову. Побіг туди. Безрукий тримав пістолет, а Кирпатий і ще один — автомати.

У траві долілиць лежав Стойно, ще стискуючи правицею автомат.

— Собака! Брудний собака! — крізь зуби процідив Безрукий. — Ми помітили, що він хоче втекти й перейти до тих. Сьогодні після вечері я звелів йому прийти до мене. Він зрозумів, про що йдеться, схопив автомат і вирішив перестрибнути через огорожу. Добре, що Кирпатий вчасно його побачив.

— Я дивився за ним два дні, — пояснив Кирпатий, — щось він невеселий, наче його зсередини хробак точить, а коли сумнів такий виник, чекай лиха. Тому весь час тримав його на мушці.

Певно, й мене постійно тримає на прицілі. Чи дам я йому підстави думати, що й мене «хробак точить»? Чи він стежить просто через те, що я новий, до того ж — як він висловився, — «з інтелігенції, од якої іде всяка біда»? Я не ходив до Болгарії два-три рази, щоб зарекомендувати себе, і найголовніше: не був закривавлений!..

Прибіг Кемпбел. Безрукий пояснив йому, що сталося. Вбитого кудись однесли.

Ми розійшлися мовчазні й пригнічені. Безрукий аж зігнувся, й сліду не лишилося від його офіцерської постави. Кирпатий кашляв і відпльовувався, наче чимось удавився.

ЗАПИТАННЯ НЕТЕРПЛЯЧОЇ ДІВЧИНИ

Мені було неприємно повертатися на віллу, і я пішов в альтанку. Так заглибився в свої думки, що аж здригнувся, побачивши на алеї «опель».

— Доброго вечора, пане Огняне. Чи не хочете прогулятися?

Не знаючи, що відповісти, я мовчки підвівся.

— Чи вам неприємно бути зі мною?

— Відверто кажучи, хоч це може здатися вам не ввічливим, мені зараз не до прогулянок, але, може, саме ваше товариство мені й необхідне.

— Мені добре відома без… Як це називається? Ага, так… добре відома безцеремонність болгар, так що ви нічим мене не здивуєте.

Цього разу ми пішли до казино на Босфорі. Вона сказала, що їй хочеться чогось міцного, але не рому й віскі, а замовила джин і лимонний сік. Відпила ковток, поставила лікті на стіл, наче мужчина, і втупилася в мене. Дивилася