Генрі Райдер Хаґґард - У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Більше я не бачив цього “портрета” Хоу-Хоу, або Вельзевула, назвіть його як хочете. Правда, я збирався повернутися ще раз, щоб докладніше роздивитися чудовисько при денному світлі; проте на ранок з думкою про перехід через прірву я вирішив задовольнитися спогадами про перше враження. Воно, говорять, завжди найкраще — схоже на перший поцілунок, як зауважив Ханс, коли я навів йому ці міркування.
Але я не міг забути Хоу-Хоу, це породження пекла переслідувало мене. Я не міг пояснити виникнення картини тільки бурхливою дикунською уявою. За сотнею ознак я вважав її (помилково, як я потім переконався) витвором мистецтва бушмена; і я не сумнівався, що жоден бушмен, навіть у білій гарячці, не міг би витягнути таке чудовисько з надр власної душі — якщо тільки є душа у бушмена. Ні, хто б він не був, художник відтворив те, що бачив насправді.
На це вказувало багато деталей. Так, у Хоу-Хоу на правому лікті була пухлина, як від удару. Один пазур на руці — здається, на лівій — був зламаний і розщеплений на кінці. Далі на скроні виднівся рубець, і якраз над ним кучма іржаво-сірого волосся роздвоювалась посередині і навішувався на обидва боки диявольської жіночої пики. Художник, мабуть, помітив цю ваду і зобразив її точно за оригіналом. Звичайно, думав я, він не міг вигадати сам ці деталі.
Що ж тоді послужило йому моделлю? Я згадував про нголоко, які, якщо припустити, що вони існують, були страшними мавпами невідомого зоологам виду. Тоді Хоу-Хоу міг би бути найрозвиненішим і досконалим представником цих мавп. Але навряд, тому що це чудовисько було швидше людиною, ніж горилою, незважаючи на свої пазурі. Або, можливо, мені варто було б сказати, що швидше за все це був чорт.
Нова думка осяяла мене: можливо, це був бог бушменів, тільки я ніколи не чув, щоб бушмени поклонялися іншому богу, окрім власного шлунка. Згодом я запитав про це у Ханса, але він не знав, оскільки бушмени, з якими він жив у печері, нічого йому із цього приводу не говорили. Проте до картини вони наближалися, лише ховаючись від ворога, і не любили ні марно про неї говорити, ні дивитися на неї. Проте, додав Ханс зі звичною своєю проникливістю, Хоу-Хоу міг бути богом якого-небудь іншого народу, що не має нічого спільного з бушменами.
Ще питання: до якого часу належить цей твір? Фарби збереглися, але все-таки він міг бути дуже давнім. Бушмени не знали, хто намалював картину, або що вона зображує, і лише стверджували, що вона існує “давно, давно, давно!”. Але у народу без писемності п’ять-шість поколінь вважається глибокою старовиною. Одне було беззаперечне, що картина, яка зображує набіг Фінікії на крааль, намальована до Різдва Христового — в цьому я впевнений, оскільки на ранок уважно її роздивився. А фарби на ній були такі ж свіжі, як на “Чудовиську”.
Далі, на його зображенні над лівим коліном обломився уламок каменя, і я помітив, що нова поверхня, яка утворилася, була так само вивітрена, як і скелі, що оточують картину.
З іншого боку, картина з фінікіянами була в закритішому приміщенні і менше зазнавала дії повітря, ніж Хоу-Хоу, який, отже, мав старіти швидше.
Усю ніч я” бачив уві сні жахливого Хоу-Хоу. Мені снилося, що він живий і викликає мене на бій; снилося, що хтось благає мене визволити її (саме її, а не його) від влади звіра; снилося, що я б’юся з чудовиськом, і воно здолало мене і має відірвати мені голову. Але тут раптом щось сталося — не знаю, що… І я прокинувся в холодному поту.
Треба сказати, що перебував я на той час недалеко від зулуських кордонів, здійснюючи свою звичну торгову експедицію. До грози я збирався залишити зулусів осторонь і вирушити на північ від Преторії, до менш досвідчених дикунів, які без вагань дали б за мої товари вищу ціну. Проте після візиту до Хоу-Хоу я змінив свій план з двох причин. По-перше, блискавка вбила двох моїх кращих биків, і я хотів придбати замість них нових без зайвих витрат — за старі борги зулусів.
По-друге, через прокляту ману — цього Хоу-Хоу, Я був переконаний, що тільки одна людина могла б повідомити мені що-небудь про нього (якщо тільки взагалі це можна було), а саме старий Зікалі, чаклун Чорного Яру, Марно Народжений, як називає його Чака, великий зулуський вождь.
Це був наймогутніший знахар у країні зулусів. Ніхто не знав, коли він народився, але був він, поза сумнівом, дуже старий. Його ім’я Відкривача Доріг протягом кількох поколінь наводило страх на тубільців. Багато років, мало не з мого дитинства, ми з ним були друзями, хоча, звичайно, я розумів, що він використовує мене в особистих цілях, як це з’ясувалося, коли все було зроблено і чаклун запанував над зулуським королівським домом і спричинив його загибель.
Проте Зікалі, як мудрий купець, завжди тією чи іншою монетою щедро розплачувався з тим, хто йому служив, як і з тими, кого він ненавидів. Мені він платив історичними довідками і відомостями, що стосуються таємниць цієї країни, яку ми, білі, зі всією нашою наукою так мало знаємо. Отже, я вирішив податися до Зікалі за відомостями про картину в печері і її походження. Я, як ви здогадуєтеся, завжди грішив цікавістю до подібних речей.
Ми ледве зібрали наших чотирнадцятьох волів, що розбрелися у пошуках укриття від грози. Нарешті всіх розшукали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна», після закриття браузера.